Час смертохристів. Міражі 2077

Гайдук і Діма Мочалкін підскочили до нещасного, який, не розуміючи, що сталося, розмахував обрубком руки й стогнав по-дитячому жалібно. Гайдук скинув з себе пояс і туго перетягнув руку батиря вище місця, де був недавно лікоть, а зараз бризкала кров"ю гладенько зрізана поверхня.

Мохамад-бек, кинувши кілька лайок на адресу нещасного воїна, повернувся до делегації, протираючи хусткою лезо шаблі.

— Він сказав, що цей хлопець порушив закон Чингізхана, який забороняє опускати руки до води. Черпати можна лише посудом, — пояснив Діма.

Гетьманські охоронці відловили в басейні відрубану руку, і монгола відправили до центру трансплантації — пришивати втрачену кінцівку.

Переговори відновилися на дуже короткий час: гетьман оголосив, що для надання відповіді по суті він має скликати спільне засідання Ареопагу і Ради національної безпеки України, — не раніше вересня-жовтня — попередньо вивчивши всі міжнародні акти для прийняття оптимального рішення. Він підкреслив, що для України добрі відносини з Чорною Ордою є пріоритетом номер один і що він переконаний у досягненні компромісу.

Насамкінець Мохамад-бек попросив залишитися з гетьманом віч-на-віч.

При їхній недовгій двадцятихвилинний розмові був присутній лише перекладач Діма Мочалкін. Монгольська красуня Алтанцецен поїхала до лікарні — безрукий воїн був її коханим.

Вже увечері того ж дня Гайдук знав, про що йшла мова під танком Т-100-УМ: Мохамад-бек розпитував Махуна про роль Гайдука в державних справах України і наполегливо рекомендував гетьману спекатися цього представника юдо-християнських мракобісів, агента американської Центральної служби безпеки, ворога гетьмана і всієї України.

41.

11 червня 2077

Офіційне повідомлення агентства УНІАН.

10 червня 2077 р Його Ясновельможність, гетьман України, генерал армії К-Д. Махун провів переговори з представницькою делегацією Союзу Держав Орди, очолюваною першим заступником всенародного лідера Чорної Орди п. Мохамад-беком. Переговори торкалися важливих питань двосторонніх політичних та економічних відносин між Україною і Чорною Ордою. Сторони погодились розвивати двосторонні відносини в дусі поваги до міжнародних угод і нових тенденцій розвитку геополітичної ситуації в світі.

Переговори відбувалися у традиційно дружній, теплій атмосфері, характерній для відносин народів України і Чорної Орди і будуть невдовзі продовжені.

Делегація Чорної Орди відвідала Батиєву гору в Києві і поклала квіти там, де за легендою стояло шатро хана Батия.

Також відбулася зустріч делегації з ієромонахом Києво-Печерського монастиря о.Калерієм (С. Сансизбаєвим), який розповів гостям про найновіші відкриття євразійських вчених у сфері христознавства і про розвінчання юдо-християнської брехливої легенди про воскресіння Христа. Делегація відбула до м. Чингіз-Сарай.

42.

Залізні ворота, розмальовані синіми левами і червоними півнями, з рипом відкрилися, і джип ВІРУ, за кермом якого сидів Григорій Невінчаний, в"їхав на територію ЗЕК-116 Феофанія — Пирогово. Охороні Гайдук наказав не супроводжувати їх, і його вірні джигіти залишилися в затінку, під бетонною захисною стіною, що відділяла окружне шосе від ЗЕКу-116. ЗОНА ЕТНІЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ (ЗЕК) була епохальним винаходом колишнього лідера МУДА — марксистсько-української демократичної асоціації, а нині — генерального прокуратора УКВФД Івана Оврамовича Крейди. Згодом до основної назви МУДА приклеїлося маленьке в дужках «к» — на честь Крейди. Ставши майже монопольним теоретиком національного питання, Крейда І.О. винайшов геніальний спосіб вирішити всі суперечності і конфлікти етнічного розвитку: на вимогу українських аборигенів, протести яких щодо національних утисків звучали на конгресах МУДА(к) все частіше, він протиснув через Ареопаг і Сейм закон, згідно з яким усім любителям української мови, історії та традицій надавались острівці землі, де їм дозволялося оселитися цілими сім"ями, працювати в сільському господарстві, займатися народними промислами, рибалкою та бджільництвом, народжувати дітей і вмирати. При церквах, споруджених «зеківцями», існували парафіяльні школи, в яких навчали грамоті й рахунку дітей. Ні газет, ні телебачення в ЗЕКах не було, зате всім дозволялося досхочу розмовляти і молитися українською. Зони пильно охоронялися жандармерією ДерВару — з метою, як пояснював Мережко, зберегти спокій мешканців і не дати розкрадачам народного майна завдати кривди цвіту української нації. Мешканці ЗЕКів мали право виходити у «великий світ» раз на рік, за згодою спеціальної адміністрації (АдЗек), терміном не довше тижня, за наявності поважних причин. Втечі і спроби назавжди залишитися у «великому світі» суворо каралися. Крім українських, існували, у значно менших кількостях, польські, єврейські, грецькі, гагаузські та інші ЗЕКи.

Залишивши джип на внутрішньому паркінгу, де не було інших автомобілів, і проминувши ще один КПП, Гайдук і Невінчаний ступили на вузьку стежину, прокладену серед пшеничного поля, визолоченого небувалою спекою. Стояли на пагорбі, з якого відкривався ідилічний краєвид, як на картинах українських малярів XIX століття: лани і тихі левади, ставки, узвишшя з білими церквами, вітряки в полях та сільські путівці, обсаджені тополями.

Невінчаний, побачивши цю неземну красу, зупинився і захоплено вигукнув:

— Яке повітря, Ігоре Петровичу! Його ж можна як сіно скиртувати!