— В ім"я Отця, Сина і Святого Духа, — сказав він, і Гайдук автоматично перехрестився, не думаючи про молитву.
— Сине Божий Христе, Спасителю наш, — продовжував неголосно священик, наче перед ним насправді стояв Христос. — Зібралися тут, на цій землі, щоб скуштувати Твій хліб й почути слово Твоє. Ти спокутував гріхи наші своєю смертю і воскрес, щоб дати нам віру й надію на Твоє пришестя. Благослови у своїй доброті цих дітей, цих жінок і чоловіків, ці дерева і цих тварин, цю їжу і цю воду. Дай нам сили терпіння і почуй страждання наші і народу нашого, навчи й просвіти нас, Твоїх рабів, як жити не ув гніві праведнім, а в смиренні християнському. Дай нам знак Твоєї любові й милості, й спаси нас. Амінь.
Він подав руку Аскольду й Ликері, які сиділи поряд з ним, ті — гостям. Божена подала ліву руку Гайдуку, а той потиснув теплу долоньку маленькій Михайлині. Всі схилили голови, и запала тиша, яку порушив порив вітру, що пройшовся по листю, зігравши незрозумілу коротку мелодію.
— Прошу частуватися чим Бог послав, — запросила Ликера. Аскольд почав краяти коровай й роздавати скибки гостям. Невінчаний кинув трагічний погляд до Гайдука, посилаючи тому сигнал — ось як ми підзалетіли з вами, пане генерале: ці люди не вживають алкоголю, наче мормони чи інші сектанти. А наче ж нормальні.
«Вони мають вигляд набагато кращий, ніж «нормальні», — подумки відповів йому Гайдук. А втім, він слухав уважно розповідь Аскольда про життя-буття.
— Спочатку я працював гончарем, продавав свої вироби на ярмарках. А коли зустрівся з Ликерою, — він з ніжністю поглянув на вагітну дружину, — зрозумів, що це не діло для молодого чоловіка. Завели землю, небагато — чотири гектари. Гроші дали родичі з Клівленду. Ну і так потроху — потроху... Тепер у нас шестеро корів, воли, якими оремо землю... Трійко коней, є свині, гуси, кури...
— І як же ви з цим упоруєтеся? — спитав Невінчаний.
— В основному самі все робимо... От Божена добре нам навесні допомогла... Але коли сутужно — наймаємо двох-трьох робітників з безземельних.
«Історія — як гончарний круг, — подумав Гайдук. — Глиняний світ формується руками гончара. А потім за порухом пальців розвалюється й перетворюється на купу знеформленої глини. І все починається спочатку».
Аскольд мало був схожий на Божену: в Америці Гайдук відніс би його до групи латиносів — засмаглих, чорнооких кремезняків.
— І уявіть собі, — продовжував Аскольд О"Коннел, син нащадка ірландських повстанців та українки, — що українські ЗЕКи стали найбагатшими землями в Україні! Врожайність у нас втричі вища, ніж середня по державі.
— А податками не гноблять? — спитав Гайдук.
— Ні. Адже прийняли закон, щоб не брати з ЗЕКів податків. Ми заробляємо також на меді, молоці, м"ясі, на ремеслах...
«Тільки ігорного бізнесу не вистачає», — згадав Гайдук індіанські резервації.
— Хотіла б з вами поговорити окремо, — прошепотіла Божена під час Аскольдової промови.
— Добре, — він стиснув її долоню. У відповідь почув легкий рух її пальців.
Посередині обіду до них приєднався коваль Микола — жилавий чолов"яга, що припадав на праву ногу, через що його всі звали «Кривий Микола». Був трохи напідпитку, говорив голосно й гостро. Знайомлячись з гостями з Києва, спитав Гайдука:
— А ви де працюєте? Бізнесмен?
— Ні. Я генерал, — всміхнувся Гайдук.
— О, генерал! — зрадів Микола. — Вперше в житті бачу живого генерала! То як, пане генерале, вже готуєтесь?
ebooksa