Будівля «Тірелл» була однією з найпоширеніших споруд в ОАЗі. Копії існували на сотнях різних планет у всіх двадцяти семи секторах. Це пояснювалося тим, що код будівлі надавався програмою «Світобудівництва ОАЗи» як безкоштовний шаблон (поруч з сотнями інших споруд, запозичених з різних науково-фантастичних фільмів та телесеріалів). Кожен, хто за останні двадцять п’ять років використовував цю програму для створення нової планети, міг просто вибрати будівлю «Тірелл» зі спадного меню і вставити її копію у симуляцію, доповнюючи горизонт футуристичного міста чи пейзажу, який вони кодували. У результаті, в деяких світах було більше десятка екземплярів будівлі «Тірелл», розкиданих по всій поверхні. Саме зараз я зі швидкістю світла транспортував свій зад до найближчого такого світу, кіберпанк-планети у Секторі-22 під назвою Аксренокс.
Якщо мої підозри правильні, кожна копія будівлі «Тірелл» на Аксреноксі містила прихований вхід у Другі ворота через пристрій Войт-Кампф. Мене не турбувала зустріч з «шістками», тому що вони ніяк не могли забарикадували Другі ворота. Не тоді, коли існували тисячі копій будівлі «Тірелл» в сотнях різних світів.
Прилетівши на Аксренокс, я знайшов копію корпорації всього за кілька хвилин. Її було важко пропустити. Масивна структура у формі піраміди, кілька квадратних кілометрів площею, що височіла понад більшістю ближніх структур.
Я націлився на першу копію будівлі, яку побачив, і попрямував прямо до неї. Функція невидимості корабля вже була ввімкнена і я залишив її активованою, коли посадив «Воннеґута» на одній з будівель «Тірелл». Тоді замкнув корабель і активував усі системи безпеки, сподіваючись, що цього буде достатньо, аби його не вкрали до мого повернення. Магія тут не працювала, тому я не міг просто зменшити корабель і покласти в кишеню, а залишити транспорт видимим в кіберпанк-світі типу Аксренокса було тим самим, що й запросити всіх до крадіжки. «Воннеґут» став би мішенню для першої банди, яка його помітить.
Я відкрив макет будівлі «Тірелл» і знайшов найближчий ліфт від платформи, на якій приземлився. Дійшовши до ліфта, ввів стандартний код безпеки і схрестив пальці. Мені пощастило. Двері ліфта відчинилися. Той, хто створив цю частину міського пейзажу Аксренокса, не потрудився змінити в шаблоні коди безпеки. Я сприйняв це як добрий знак. Мабуть, вони й все інше залишили при встановленні без змін.
Поки я спускався на 440-ий поверх, привів у дію броню і витягнув зброю. Ліфт і потрібну мені кімнату розділяли п’ять контрольно-пропускних пунктів. Якщо шаблон не змінили, то між мною і моїм призначенням стоятиме п’ятдесят NPC-реплікантів охорони.
Стрілянина почалася, щойно відчинились двері ліфта. Довелося убити сімох, аби нарешті вийти в коридор.
Наступні десять хвилин нагадували кульмінацію фільму Джона Ву. Одного з тих, де в головній ролі Чоу Юнь Фат, наприклад «Круто Зварені» або «Убивця». Я перемкнув обидві рушниці на автоматичний вогонь і утримував спускові гачки, поки переходив з однієї кімнати в іншу, вбиваючи кожного NPC на своєму шляху. Охоронці відстрілювались, але їхні кулі відстрибували від моєї броні. У мене ніколи не закінчувалися патрони, тому що після кожного ундпострілу новий переміщувався в магазин.
Мій рахунок за патрони цього місяця буде величезним.
Коли я нарешті досяг призначення, то ввів інший код і замкнув за собою двері. Я знав, що маю небагато часу. По всій будівлі гриміли клаксони, а тисячі NPC-охоронців з нижніх поверхів уже, мабуть, піднімалися по мене.
Кроки розійшлися луною, коли я увійшов до кімнати. Вона була порожньою, за винятком великої сови на золотому сідалі. Вона мовчки дивилася, як я перетнув величезну як собор кімнату. Вона була досконалим відтворенням офісу засновника корпорації «Тірелл» — Елдона Тірелла. Кожна деталь з фантастичного фільму була точно відтворена. Полірована кам’яна підлога. Гігантські мармурові колони. Уся західна стіна була масивним вікном від підлоги до стелі, звідки відкривався захоплюючий вид величезного міського пейзажу.
Біля вікна стояв довгий стіл для конференцій. На ньому стояв пристрій Войт-Кампф. Він був розміру портфеля з неміченими кнопками на передній панелі і трьома невеликими моніторами даних.
Коли я підійшов і сів перед пристроєм, він сам увімкнувся. Тонкий роботизований круглий пристрій, схожий на сканер сітківки ока, який стояв безпосередньо на одному рівні із зіницею мого правого ока. Вбудований збоку пристрою невеликий міх почав підніматися та опускатися, створюючи враження, що він дихає.
Я озирнувся, гадаючи, чи з’явиться NPC Гаррісона Форда, щоб поставити мені ті ж питання, що і Шоні Янг у фільмі. Я запам’ятав всі її відповіді, на всякий випадок. Але через кілька секунд нічого не сталося. Міх пристрою продовжував підніматись і спадати. Клаксони безпеки продовжували вити.
Я вийняв Нефритовий ключ. В той же момент панель на поверхні пристрою зсунулася, відкриваючи замкову шпарину. Я швидко вставив Нефритовий ключ і повернув його. Машина і ключ зникли, а на їхньому місці з’явилися Другі ворота — портал у формі дверей на поверхні відполірованого столу. Його краї світилися таким же молочним кольором нефриту, що й ключ. Як і Перші ворота, вони вели у безкрає поле зірок.
Я піднявся на стіл і стрибнув усередину.
Я опинився прямо біля входу до пошарпаного боулінг-залу з декором у стилі диско. Килим з яскравим візерунком із зелених та коричневих закруток, литі пластикові стільці блідо-оранжевого кольору. Доріжки боулінгу були пустими та неосвітленими. Місце порожнє. Не було навіть NPC за переднім прилавком або в барі. Я не мав певності, де опинився, поки не побачив над доріжками величезний напис «Мідлтаун-боулінг».
Спочатку я чув тільки низький гул флуоресцентних ламп над головою. Але потім розрізнив ряд слабких електронних писків зліва. Я подивився в ту сторону і побачив знаменитий закуток за баром. Над входом був знак. Тринадцять яскраво-червоних неонових літер — «Ігрова кімната».
Здійнявся сильний вітер і почувся рев, наче на залу налетів ураган. Ноги почали ковзати килимом, і я зрозумів, що аватара тягне до ігрової кімнати, наче там відкрилася чорна діра.
Коли вакуум засмоктав мене у вхід, я побачив усередині дюжину відеоігор, усі з середини-кінця вісімдесятих років. «Crime Fighters», «Heavy Barrel», «Vigilante», «Smash TV». Але я помітив, що мого аватара тягне до однієї конкретної гри, яка стояла на самоті в кінці ігрової кімнати.
ebooksa