Я продовжував робити, як мені сказали. Схоже, в мене вже непогано виходило.
Житловий корпус нагадував мені мавзолей. Він був мережею склепінчастих коридорів, вздовж яких тягнулися капсули для сну у вигляді трун, складених до стелі в десять ярусів. Кожна колона була пронумерована, а двері кожної капсули були пролітеровані, від А до J знизу доверху.
Зрештою я досяг свого блоку у верхній частині колони номер сорок два. Коли я підійшов до нього, люк з шипінням відкрився, а всередині спалахнуло м’яке синє світло. Я піднявся вузькою драбиною, вмонтованою між сусідніми рядами капсул, і зійшов на коротку платформу перед люком. Коли я заліз всередину, платформа склалась і люк біля ніг закрився.
Всередині житлова комірка була наче пластмасова труна кольору білої яєчної шкаралупи — метр заввишки, метр у ширину, два метри в довжину. На дні капсули лежав матрац з пінним наповнювачем і подушка. Вони пахли горілою гумою, тому я припустив, що вони були новими.
На додаток до камери біля голови, над дверима житлової комірки теж була встановлена камера. Компанія навіть не намагалась її приховати. Вони хотіли, щоб їхні контрактники знали, що за ними спостерігають.
Єдиною зручністю блоку була консоль розваг — великий плоский сенсорний екран, вбудований у стіну. В утримувачі поруч був бездротовий візор. Я натиснув на екран, активуючи консоль. У верхній частині дисплея з’явився мій новий номер співробітника і посала: «Лінч, Брайс Т., Техпідтримка, лінія ІІ, співробітник «ІОІ» № 338645».
Нижче з’явилось меню з переліком розважальних програм, до яких я мав доступ. Знадобилося всього кілька секунд, щоб переглянути мій обмежений вибір. Я міг дивитися тільки один канал: «ІОІ-Н» — цілодобовий канал новин компанії. Він безперервно транслював пов’язані з компанією новини та пропаганду. Я також мав доступ до бібліотеки навчальних фільмів і симуляцій, більшість з яких були пов’язані з моєю новою посадою представника служби технічної підтримки ОАЗи.
Коли я спробував отримати доступ до однієї з інших розважальних бібліотек — «Вінтажні фільми» — система повідомила, що в мене не буде ширшого вибору розваг, поки я не отримаю вищий за середній рейтинг у трьох атестаціях співробітників підряд. Тоді система запитала, чи хочу я отримати більше інформації про «Програму нагород для працівників-боржників». Я не хотів.
Я мав доступ лише до одного телешоу — випущений компанією ситком «Черга Томмі». Короткий опис повідомляв, що це «хроніка кумендних пригод Томмі, нового контрактного представника технічної служби ОАЗи, на шляху до мети — фінансової незалежності та успішності на робочому місці!»
Я обрав перший епізод «Черги Томмі», відстебнув візор і надів його. Як я і очікував, шоу насправді було просто навчальним фільмом з закадровим сміхом. Мені було зовсім нецікаво. Я просто хотів піти спати. Але я знав, що за мною стежать і кожен мій рух в даний час ретельно вивчають. Тому я тримався скільки міг, ігноруючи один епізод серіалу за іншим
Незважаючи на всі зусилля, думки летіли до Арт3міди. Що б я собі не говорив, я знав, що справжньою причиною цього божевільного плану була вона. Що, чорт візьми, зі мною не так? Я можу взагалі ніколи не вибратися з цього місця. На мене накотилася лавина сумнівів. Може, моє нав’язливе захоплення «яйцем» і Арт3мідою остаточно звели мене з розуму? Для чого йти на такий ідіотський ризик, аби завоювати того, кого ніколи не зустрічав? Когось, хто, здавалося, не має жодного інтересу коли-небудь знову зі мною розмовляти?
Де вона зараз? Чи сумувала за мною?
Я продовжував подумки мучити себе, поки нарешті не заснув.
Кол-центр Технічної підтримки «ІОІ» займав цілі три поверхи східної І-подібної вежі штаб-квартири. Кожен з поверхів містив лабіринт пронумерованих кабінок. Моя була десь у віддаленому куточку, далеко від вікон. Кабінка була абсолютно порожньою, окрім прикріпленого до підлоги регульованого крісла. Деякі з кабінок навколо мене були порожні, очікуючи на нових контрактників.
Я ще не отримав привілею тримати в кабінці будь-які декорації. Якщо я наберу достатню кількість «бонусних балів» за високу продуктивність і позитивні відгуки клієнтів, то зможу «витратити» їх на покупку права прикрасити свою кабінку. Можливо, кімнатною рослиною або натхненним постером кошеняти, що вчепилося за мотузку для білизни.
Я прибув до своєї кабінки, схопив візор компанії і рукавички зі стійки на голій стіні куба і одягнув їх. Тоді впав на стілець. Робочий комп’ютер був інтегрований з кріслом і активувався автоматично, коли я сів. Він підтвердив ідентифікаційний номер співробітника і автоматично увійшов у робочий профіль в інтранеті «ІОІ». У мене не було виходу в ОАЗу. Я міг тільки читати робочу пошту, переглядати документацію та процедурні інструкції, а також перевіряти свою статистику прийнятих викликів. Це й все. І кожен мій крок ретельно моніторили, контролювали, і реєстрували.
Я став у чергу на прийом викликів і почав дванадцятигодинну зміну. Я був контрактником лише вісім днів, а здавалося, що ув’язнений тут роками.
У чаті підтримки переді мною з’явився перший дзвінок від аватара. У повітрі над ним також відобразилися ім’я і статистика. Він мав дивовижно розумний нікнейм — «ГарячийЧлен007».
Я зрозумів, що це буде ще один казковий день.
ГарячийЧлен007 був незграбним лисим варваром у чорній шкіряній броні з шипами і безліччю демонічних татуювань, що покривали його руки і обличчя. Він тримав гігантського меча, майже вдвічі довшого, ніж тіло його аватара.
ebooksa