Першому гравцеві приготуватися

Я вирішив все одно зробити ставку в аукціоні, про всяк випадок, раптом вони стануть колись в нагоді. Та перевірити можливості не було, торги залишалися низькими і я виграв аукціон за кілька тисяч кредитів. Через кілька хвилин після закінчення аукціону я отримав коди на електронну скриньку. Після дешифрування даних я ретельно їх вивчив. Все виглядало дійсним, так що я відклав інформацію на чорний день і забув про неї — аж поки шість місяців тому не побачив барикади «шісток» навколо замку Анорака. Я одразу подумав про коди доступу «IOI». Тоді коліщата в голові завертілися і почав вимальовуватися мій сміховинний план.

Я зміню фінансові записи Брайса Лінча і дозволю собі стати боржником «ІОІ». Проникнувши в будівлю та опинившись у стінах компанії, я використаю паролі інтранету, щоб зламати приватну базу даних «шісток», а тоді знайду спосіб знести щит, який вони звели навколо замку Анорака.

Не думаю, що хтось очікував такого кроку, бо він був явно божевільним.

* * *

Я не перевіряв паролі до другої ночі в корпорації. Зрозуміло, що я був схвильованим, бо якщо мені продали підроблені дані і жоден з паролів не спрацює, то я продав себе у пожиттєве рабство.

Тримаючи камеру навушника націленою прямо, подалі від екрану, я відкрив меню налаштувань консолі, де можна було відкоригувати параметри аудіо і відео: гучність, баланс, яскравість і відтінок. Я виставив все на максимум, а тоді тричі натиснув кнопку «Застосувати» внизу екрана. Встановив регулятори гучності і яскравості до мінімальних налаштувань і знову натиснув кнопку «Застосувати». В центрі екрана з’явилося невелике вікно, що пропонувало мені ввести номер представника техобслуговування і пароль доступу. Я швидко ввів номер і довгий буквено-цифровий пароль, який вивчив напам’ять. Краєм ока перевірив на помилки, а тоді клікнув «ОК». Система зупинилася, здавалося, надовго. А тоді, на моє превелике полегшення, з’явилося наступне повідомлення:

Панель управління. Доступ надано

Тепер я мав доступ до облікового запису майстра техобслуговування, який дозволяв тестувати і дебажити різні компоненти консолі. Хоч я зайшов у систему як технік, але мій доступ до інтранету був все ще досить обмеженим. Тим не менше, він дав мені необхідний простір. Використовуючи дані, залишені одним з програмістів, я тепер міг створити підроблений акаунт адміністратора. Як тільки це буде зроблено, я матиму доступ до всього.

Моїм першим завданням було налаштування приватності.

Я швидко пройшов кілька десятків підменю, поки не досяг панелі управління для «Системи моніторингу боржників». Коли я ввів табельний номер співробітника, на екрані з’явився профіль особи разом з фото, яке вони зробили під час початкової обробки. Файл містив баланс мого рахунку, рівень зарплати, тип крові, поточний рейтинг продуктивності — кожен клаптик інформації про мене, який компанія мала. У правому верхньому куті мого профілю було два відеовікна, одне — камера з навушника, інше — пов’язане з камерою в комірці. Відео з навушника в даний час показувало частину стіни. Вікно з камери комірки показувало задню частину моєї голови, якою я прикривав дисплей центру розваг.

Я вибрав обидві камери і зайшов у налаштування конфігурації. Використовуючи одну з лазівок, я хакнув камери так, що вони тепер показували архівне відео з моєї першої ночі замість живої трансляції. Якщо хтось перевірить мої камери, він побачить, як я усю ніч сплю, а не завзято зламую інтранет компанії. Тоді я запрограмував камери перемикатися на попередньо записані відео, коли я вимикаю світло в комірці. Секундну прогалину в трансляції приховає моментне спотворення відео, яке відбувається, коли камери перемикаються в режим нічного бачення.

Я все чекав, що мене викриють і викинуть з системи, але цього не сталося. Паролі продовжували працювати. Останні шість ночей я штурмував інтранет «ІОІ», копаючи все глибше. Я почувався, наче в’язень у старому фільмі, який щоночі прокладав тунель крізь стіну камери за допомогою чайної ложечки.

Тоді, вчора ввечері, перш ніж піддатися виснаженню, мені нарешті вдалося прокласти шлях через лабіринт фаєрволів інтранету до основної бази даних Відділу оології. Золотої жили. Приватної колекції файлів «шісток». І сьогодні я нарешті матиму можливість його вивчити.

Я знав, що потрібно буде взяти якісь дані «шісток» з собою, коли втікатиму. Тому раніше цього тижня використав акаунт адміністратора інтранету і надіслав запит на отримання техніки. Неіснуючому працівнику («Сему Ловеру») у порожню комірку за кілька рядів від моєї доставили флешку на десять зетабайт. Скеровуючи камеру навушника в іншу сторону, я пірнув у комірку, схопив крихітний диск, засунув у кишеню і підпільно заніс його назад у свою комірку. Тієї ночі, після вимкнення світла і відключення камер безпеки, я відкрив панель обслуговування розважального модуля і вставив флешку в слот розширення, який використовували для оновлення прошивки. Тепер я міг завантажити дані з локальної мережі безпосередньо на цей носій.

* * *

Я одягнув візор і рукавички розважального центру та розлігся на матраці. Переді мною постала тривимірна база даних «шісток» з десятками вікон, які перекривали одне одне. Використовуючи рукавички, я почав переглядати структуру файлів бази даних. Найбільша частина бази даних була присвячена інформації про Галлідея. Кількість даних, які вони мали на нього, просто вражала. Порівняно з ними, мій щоденник Грааля виглядав, наче набір записок. У них були речі, які я ніколи не бачив. Навіть не знав, що вони існують. Шкільні табелі Галлідея, домашні фільми з його дитинства, електронні листи, які він писав шанувальникам. У мене не було часу все прочитати, але я скопіював справді цікавий матеріал на флешку, щоб (сподіваюся) дослідити пізніше.

Я зосередився на пошуку даних, пов’язаних із Замком Анорака і силами «шісток», які розташовувались всередині і навколо. Скопіював усю інформацію про їхню зброю, транспортні засоби, вертольоти і чисельність війська. Я також захопив усі дані, які міг, про Сферу Осувокс — артефакт, який вони використовували для створення щита навколо замку, в тому числі дані про те, де саме вони тримали його і номер співробітника-чарівника «шісток», який ним керував.

А тоді я знайшов джек-пот — папку, що містила сотні годин записів камер ОАЗи, де знято як «шістки» найперше знайшли Треті ворота і їхні подальші спроби пройти їх. Як тепер всі підозрювали, Треті ворота були розташовані всередині Замку Анорака. Тільки аватари, котрі володіли копією Кришталевого ключа, могли переступити поріг замку. Гидко, що Сорренто був першим аватаром, який ступив всередину Замку Анорака після Галлідея.

Вхід замку вів у масивне фойє, стіни, підлога, стеля якого були зроблені із золота. У стіні в північній частині кімнати були встановлені великі кришталеві двері. В самісінькому центрі була невелика замкова щілина.

Щойно побачивши їх, я знав, що дивлюся на Треті ворота.

Я швидко переглянув кілька інших недавніх відеофайлів. Наскільки я міг сказати, «шістки» ще не знали, як відкрити ворота. Кришталевий ключ просто вставлений у замкову щілину не давав ніякого ефекту. Уся їхня команда вже кілька днів намагалась щось придумати, але досі безрезультатно.

Поки дані і відео з Третіх воріт копіювались на флешку, я продовжував заглиблюватися в базу даних «шісток». Згодом я виявив обмежену зону під назвою «Зоряна кімната». Це була єдина область бази даних, до якої я не міг отримати доступ. Я використав свій профіль адміна і створив новий «тестовий акаунт», а тоді надав йому доступ суперкористувача і повні права адміністратора. Це спрацювало і доступ було відкрито. Інформація всередині обмеженої зони була розділена на дві папки: «Статус місії» і «Оцінка Загрози». Я відкрив спочатку папку «Оцінка загрози» і не повірив тому, що побачив всередині. Там було п’ять папок — «Парзіваль», «Арт3міда», «Ейч», «Шото» і «Дайто». Папка Дайто була позначена великим червоним «X».