Першому гравцеві приготуватися

— Ясна річ, — відповів він з побоюванням. — Загальна вартість становить одинадцять тисяч. Просто помістіть великий палець на барабан і ми все зробимо.

Він виглядав дуже здивованим, коли транзакція пройшла успішно. Тоді знизив плечима і простягнув мені картку-ключ, візор і рукавички.

— Кабінка чотирнадцять. Останні двері праворуч. Вбиральня в кінці коридору. Якщо залишите після себе безлад, ми не повертаємо завдаток. Блювота, сеча, сперма, і все таке. І я потім повинен це все прибирати, тому зробіть мені послугу і проявіть певну стриманість, гаразд?

— Домовилися.

— Насолоджуйтеся.

— Дякую.

Кабінка чотирнадцять була звукоізольованим номером десять на десять з останньою моделлю тактильної установки в центрі. Я замкнув за собою двері і заліз в установку. Вініл тактильного стільця був зношений і потрісканий. Я засунув флешку з даними у слот на передній консолі ОАЗи і посміхнувся.

— Максе? — сказав я у порожнечу, як тільки авторизувався.

Це запустило резервну копію Макса, яку я тримав в своєму акаунті ОАЗи.

— П-п-привіт, компадре! — усміхнене обличчя Макса з’явилося на всіх моніторах командного центру. — Я-я-як справи?

— Справи йдуть вгору, приятелю. Тепер пристебнися. У нас багато роботи.

Я відкрив менеджер акаунта ОАЗи і почав завантаження з флешки. Я платив «GSS» абонентську плату за необмежене сховище даних і збирався перевірити його ліміти. Навіть по оптоволокні «Штепселя» загальний час завантаження десяти зетабайт даних перевищував три години. Я змінив послідовність завантаження таким чином, щоб потрібні мені файли завантажувались першими. Як тільки дані були завантажені в акаунт ОАЗи, я отримав до них доступ і міг передавати іншим користувачам.

По-перше, я надіслав електронного листа всім основним каналам новин докладний звіт про те, як «ІОІ» намагалася мене вбити, як вони вбили Дайто та як збиралися убити Арт3міду і Шото. Я прикріпив один з відеофайлів, який витягнув з бази даних «шісток» — відеозйомку вбивства Дайто. Я також додав копію записки Сорренто до Ради директорів «ІОІ», де він пропонував викрасти Арт3міду і Шото. Нарешті, я прикріпив запис нашої з Сорренто чат-сесії, але я запікав частину, де він називає моє справжнє ім’я, і розмив шкільну фотографію. Я ще не був готовим розкрити свою справжню особу світові. Я планував надіслати невідредаговане відео пізніше, коли інша частина мого плану виконається. Тоді це не матиме значення.

Я витратив близько п’ятнадцяти хвилин, складаючи останній електронний лист для кожного користувача ОАЗи. А коли мене нарешті задовольнило формулювання, зберіг його в чернетках. Тоді зайшов у Підвал Ейча.

Коли мій аватар з’явився в чат-кімнаті, мене вже чекали Ейч, Арт3міда і Шото.

0032

— Зі, — крикнув Ейч, як тільки з’явився мій аватар. — Що за чорт? Де ти був? Я вже тиждень намагався з тобою зв’язатися!

— Як і я, — додав Шото. — Де ти був? І як отримав ті файли з бази даних «шісток»?

— Довга історія, — відповів я. — Спочатку головне. — Я звернувся до Шото і Арт3міди. — Ви покинули свої будинки?

Вони кивнули.

— І залогувались з безпечного місця?