А тоді ми всі померли.
Коли аватара вбивають, екран не гасне одразу. Натомість, ви автоматично переходите у споглядання від третьої особи, спостерігаючи останні миті життя аватара.
За долю секунди після громового пострілу перспектива змінилася, і я вже дивився на трьох наших аватарів, заціпенілих перед відчиненими воротами. Тоді все заповнив спалах білого світла під супровід оглушливої звукової хвилі. Так я завжди уявляв собі смерть від ядерного вибуху.
Я побачив скелети наших аватарів усередині прозорих обрисів нерухомих тіл. Тоді показник здоров’я аватара впав до нуля.
Вибухова хвиля прибула пізніше, знищуючи все на своєму шляху — наших аватарів, підлогу, стіни, сам замок, і тисячі аватарів навколо. Все перетворилося у розпорошений пил, який повис у повітрі на секунду, перш ніж повільно осісти на землю.
Усю поверхню планети було стерто. Територія навколо Замку Анорака, яку до того заповнювали тисячі аватарів, тепер була безплідною пусткою. Знищило всіх і все. Залишилися тільки Треті ворота — кришталеві двері, що висіли у повітрі над кратером, де хвилиною раніше стояв замок.
Мій початковий шок швидко перетворився у жах, коли я зрозумів, що тільки що відбулося.
«Шістки» підірвали Катакліст.
Це було єдиним поясненням. Тільки такий неймовірно потужний артефакт міг це зробити. Він не тільки повбивав усіх аватарів у секторі, але і знищив Замок Анорака, фортецю, яка досі була непорушною.
Я дивився на відчинені двері, що висіли у повітрі, і чекав неминучого останнього повідомлення, яке мало з’явитися в центрі екрана. Слова, які зараз повинен бачити кожен аватар у секторі: «Кінець гри».
Але коли на екрані нарешті з’явилися слова, там було зовсім інше повідомлення: «Вітаємо! У вас є додаткове життя!».
Я здивовано дивився, як мій аватар знову матеріалізувався в тому ж місці, де помер кілька секунд тому. Я знову стояв перед відчиненими воротами. Але вони тепер висіли на висоті кількох десятків метрів над поверхнею планети, над кратером, що утворився на місці замку. Коли аватар нарешті матеріалізувався, я помітив, що підлоги, на якій я стояв раніше, тепер не було. Як і моїх реактивних черевиків, і всього іншого, що я мав.
Я на мить завис у повітрі, як Вайл І. Койот у старих мультфільмах про дорожнього бігуна. А тоді почав падати. Я відчайдушно спробував схопитися за відчинені ворота, але до них було не дотягнутися.
Я вдарився об землю і втратив од удару третину здоров’я. Тоді повільно підвівся та озирнувся. Я стояв у величезному кубовидному кратері — просторі, де стояли фундамент і нижні рівні Замку Анорака. Він був абсолютно пустим і страхітливо тихим. Не було ні уламків од зруйнованого замку, ні уламків кораблів і літаків, які заповнювали небо. Взагалі не було жодних ознак грандіозного бою. Катакліст знищив усе.
Я подивився на аватара і побачив, що тепер одягнений у чорну футболку і сині джинси — одяг за замовчуванням для кожного новоствореного аватара. Тоді відкрив статистику та інвертар. Рівень і характеристики аватара не змінилися, але інвентар був абсолютно порожнім, за винятком однієї речі — четвертака, отриманого після ідеальної гри у «Pac-Man» на Архаїді. Тоді я додав його в інвентар і вже не міг забрати. Тому не міг накласти закляття чи визначити, що це за предмет. Я не мав можливості дізнатись справжнє призначення або сили четвертака. А під час бурхливих подій останніх кількох місяців я взагалі про нього забув.
Але тепер я знав, що це таке — одноразовий артефакт, який давав аватарові додаткове життя. До цього моменту я навіть не знав, що таке можливо. В історії ОАЗи не було жодного запису про те, як аватар здобуває додаткове життя.
Я вибрав четвертак з інвентарю і спробував знову видалити його. На цей раз я зміг взяти його в руку. Тепер, коли єдину силу артефакта використали, він вже не володів магічними властивостями. Тепер це був звичайний четвертак.
Я дивився прямо на кришталеві ворота за двадцять метрів од мене. Вони все ще були там, відчинені навстіж. Але я поняття не мав, як до них добратись. У мене не було ні реактивних чобіт, ні корабля, ні магічних предметів чи завчених заклинань. Нічого такого, що дозволило б мені літати. І я не бачив драбини поблизу.
Ось він я, стою біля Третіх воріт, але не можу до них дістатися.
— Ей, Зі? — почув я голос. — Ти мене чуєш?
ebooksa