— Не хочу, щоб вона звикала до вас.
А якщо він продовжував наполягати, додавала:
— Вас не стосується, як я виховую мою дитину. Якщо вас послухати, здається, наче ви її батько. Я її мати, і саме мені слід вирішувати, що для неї добре, чи не так?
Дурість Мілдред дратувала Кері, але тепер він ставився до неї з такою байдужістю, що дівчині не часто вдавалося розлютити його. Філіп звик, що вона десь поруч. Настало Різдво, і хлопець отримав кілька вихідних. Він купив декілька гілок гостролиста і прикрасив квартиру, а в різдвяний день подарував Мілдред і дитині невеличкі подарунки. Готувати індичку на двох не було сенсу, тому дівчина засмажила курча і зварила куплений у сусідній крамничці традиційний пудинг. Вони самі собі поставили на стіл пляшку вина. Пообідавши, Філіп влаштувався у кріслі біля каміна й запалив люльку; він не звик до вина, тож трохи сп’янів і забув на кілька хвилин усі свої фінансові турботи, які тепер увесь час займали його думки. Він почувався затишно і щасливо. Незабаром до кімнати увійшла Мілдред і сказала, що дитина хоче поцілувати його та побажати на добраніч; усміхнувшись, він пішов до їхньої спальні. Потім наказав дитині спати, загасив гасову лампу і, залишивши двері відчиненими на випадок, якщо вона плакатиме, повернувся до вітальні.
— Де ви хочете сісти? — запитав Філіп у Мілдред.
— Сідайте у крісло. Я посиджу на підлозі.
Кері опустився у крісло, а дівчина влаштувалася навпроти каміна і притулилася до його колін. Філіп мимохіть згадав, як вони так само сиділи в її квартирі на Воксголл-Бридж-роуд, однак тепер ролі змінилися: раніше він сидів на підлозі й опускав голову їй на коліна. Як пристрасно він її тоді кохав! Тепер повернулася давно вже забута ніжність до дівчини, а на шиї він досі відчував м’які дитячі рученята.
— Вам зручно? — поцікавився він.
Мілдред подивилася на нього, злегка усміхнулася й кивнула. Зберігаючи мовчання, вони мрійливо дивилися на вогонь. Урешті-решт дівчина повернулася до Філіпа і кинула на нього допитливий погляд.
— Знаєте, відколи я тут, ви жодного разу мене не поцілували, — раптом пригадала вона.
— А вам цього хочеться? — усміхнувся Філіп.
— Напевно, ви вже не кохаєте мене так, як колись?
— Я дуже до вас прив’язаний.
— І ще більше до дитини.
Філіп не відповів, і дівчина притиснулася щокою до його руки.
— Ви більше не гніваєтеся на мене? — за кілька секунд запитала вона, не підводячи погляду.
— Чому, заради всіх святих, я маю на вас гніватися?
— Я ніколи не кохала вас так, як зараз. Я навчилася кохати вас, лише пройшовши крізь вогонь. — У Філіпа мороз пішов поза шкірою, коли він почув, як дівчина повторює вичитану в улюблених бульварних романчиках фразу. Потім він замислився, чи вкладає вона якийсь зміст у ці слова. Можливо, Мілдред не вміє висловити свої щирі почуття й тому цитує пишномовні слова з «Фемілі-Геральд»[303].
— Дивно жити разом так, як це робимо ми.
Філіп досить довго не відповідав, і знову запала тиша; але нарешті він озвався, наче не було жодної паузи: