— Весело провели час? — поцікавилася вона, усміхнувшись.
— Так, просто прекрасний вечір.
Філіп був цілком тверезий, але досі збуджений розмовами і сміхом. Такі вечори нагадували йому старі часи в Парижі. Він був у чудовому гуморі. Витягнув із кишені люльку і наповнив її тютюном.
— Ви не збираєтеся лягати? — запитала дівчина.
— Поки ні, спати зовсім не хочеться. Лоусон у чудовій формі. Поки я там був, він торохкотів, як навіжений.
— І про що ви говорили?
— Бог знає! Про все на світі. Якби ви бачили, як ми всі дерли горлянки й ніхто нікого не слухав.
Потішений цими спогадами, Філіп розреготався, і Мілдред теж засміялася. Вона не сумнівалася, що він випив більше, ніж слід було. Саме на це вона й розраховувала. Мілдред добре знала чоловіків.
— Можна мені сісти? — спитала вона.
Перш ніж Філіпові вдалося відповісти, дівчина вмостилася у нього на колінах.
— Якщо ви не збираєтеся лягати, краще підіть і вдягніть халат.
— Ох, мені добре й так. — Дівчина обійняла його за шию і притиснулась обличчям до щоки. — Чому ви такий прикрий зі мною, Філе?
Він спробував підвестися, але дівчина не дозволила.
— Я справді люблю вас, Філіпе, — сказала вона.
— Не верзіть дурниць.
— Це не дурниці, а правда. Я жити без вас не можу. Я хочу вас.
Філіп випручався з її обіймів.
— Будь ласка, вставайте. Ви виставляєтеся на посміховисько і робите з мене дурня.
— Я люблю вас, Філіпе. Я хочу спокутувати за всі образи, яких вам завдала. Я більше так не можу, це суперечить людській природі.
Він вислизнув із крісла, залишивши її сидіти там.