3
Коли вони під’їхали до будинку, де померла місіс Кері, — на похмурій, респектабельній вулиці між Ноттінг-Гілл-Ґейт і Гай-стрит у Кенсінґтоні — Емма відвела Філіпа до вітальні. Там його дядько писав листи-подяки за надіслані вінки. Один із них не встиг прибути до похорону і тепер лежав у картонній коробці на коридорному столику.
— Це панич Філіп, — оголосила Емма.
Містер Кері повільно підвівся і поручкався з хлопчиком. Після секундних роздумів чоловік нахилився і поцілував малого в чоло. Зросту дядько був трохи нижчого за середній, мав схильність до гладшання і зачісував довге волосся на голові так, аби приховати залисини. Риси чисто поголеного обличчя були правильні, й легко було уявити, що в юності чоловік виглядав привабливо. На годинниковому ланцюжку містер Кері носив золотий хрестик.
— Тепер ти житимеш зі мною, Філіпе, — повідомив дядько. — Тобі це подобається?
Два роки тому, перехворівши на вітрянку, Філіп гостював у будинку священика; але пригадати міг лише горище і просторий садок, а не дядька з тіткою.
— Так.
— Ти мусиш ставитися до мене і тітки Луїзи, як до батька з матір’ю.
Губи хлопчика дрібно затремтіли, обличчя почервоніло, але Філіп не відповів.
— Твоя дорога мати залишила тебе під моєю опікою.
Містер Кері не відзначався красномовством. Коли надійшла звістка, що дружина його брата помирає, він одразу ж вирушив до Лондона, але цілу дорогу думав лише про те, яких незручностей завдасть його життю її смерть, якщо доведеться піклуватися про племінника. Дядькові було далеко за п’ятдесят, а його дружина, з якою він побрався тридцять років тому, не могла народити дитину; і думка про присутність маленького хлопчика, котрий міг виявитися неслухняним і грубим, чоловіка не тішила. А братова дружина йому взагалі ніколи не подобалася.
— Завтра я відвезу тебе до Блекстейбла, — продовжив він.
— А Емма поїде з нами?
Дитина поклала свою ручку в няньчину долоню, і жінка стиснула її.
— Боюся, Еммі доведеться від нас піти, — озвався дядько.
— Але я хочу, щоб Емма поїхала зі мною.
Хлопчик заплакав, і нянька теж не змогла стримати сліз. Містер Кері безпомічно дивився на них.
— Гадаю, вам краще на хвилинку залишити мене з паничем Філіпом наодинці.
— Звичайно, сер.
Хоча малий міцно чіплявся за неї, жінка обережно вивільнилася з його обіймів. Містер Кері посадив хлопчика на коліна й обійняв його.
ebooksa