Місіс Кері вважала подорожі з Лондона до Блекстейбла надзвичайно виснажливими. Сама вона рідко подорожувала: священик заробляв лише три сотні на рік, тож, якщо її чоловіку хотілося відпочити, грошей на двох не вистачало, і їхав тільки він. Містер Кері був великим прихильником церковних конгресів, і зазвичай йому вдавалося раз на рік з’їздити до Лондона; одного разу він побував у Парижі на виставці, а два чи три рази навіть був у Швейцарії. Мері-Енн принесла яйце, і всі сіли за стіл. Стілець виявився занадто низьким для Філіпа, і якусь мить ані містер Кері, ані його дружина не знали, що робити.
— Я підкладу йому кілька книжок, — запропонувала Мері-Енн.
Служниця взяла з фісгармонії товсту Біблію і молитовник, із якого священик читав молитви, і поклала їх хлопчику на стілець.
— Ох, Вільяме, він не може сидіти на Біблії, — жахнулася місіс Кері. — Ти не міг би принести кілька книжок із кабінету?
Вікарій на секунду замислився.
— Гадаю, один раз не нашкодить, якщо ти, Мері-Енн, покладеш молитовник згори, — вирішив він. — Книгу з молитвами писали такі ж люди, як ми. Вона й не претендує на божественне авторство.
— Про це я не подумала, Вільяме, — погодилася тітка Луїза.
Філіп улаштувався на книжках, і вікарій, прочитавши над їжею молитву, зрізав верхівку яйця.
— Ось, — запропонував він хлопчикові, — можеш з’їсти, якщо хочеш.
Філіп радо з’їв би ціле яйце, але йому не пропонували, тому він узяв те, що давали.
— Як неслися кури, поки мене не було? — поцікавився вікарій.
— Ох, просто жахливо, лише одне чи два яйця на день.
— Тобі сподобався вершечок, Філіпе? — запитав дядько.
— Дуже, дякую.
— У неділю по обіді отримаєш іще один.
Щонеділі містер Кері їв із чаєм варене яйце, аби поновити сили перед вечірньою службою.
5
Поступово Філіп познайомився з людьми, з якими жив, і з уривків їхніх розмов, що подекуди не призначалися для його вух, чимало дізнався про себе і своїх померлих батьків. Його тато був значно молодшим за блекстейблського вікарія. Відмінно закінчивши навчання у шпиталі Святого Луки, він потрапив до штату й одразу почав заробляти непогані гроші, які витрачав з легким серцем. Коли священик задумав відремонтувати церкву і попросив у брата пожертву, то неабияк здивувався, отримавши від нього кілька сотень фунтів. Містер Кері мав заощадливий характер, а необхідність зробила його ще більш економним, тому гроші він прийняв із неоднозначними почуттями: він заздрив братові, що той може дозволити собі пожертвувати так багато, радів за церкву і трохи роздратувався через таку щедрість, котра здавалася майже показною. Згодом Генрі Кері одружився зі своєю пацієнткою, вродливою дівчиною, однак без копійки за душею; вона була сиротою і не мала близьких родичів, але походила з хорошої родини, тому на весіллі було чимало вишуканих друзів. Приїжджаючи до Лондона, священик тримався з невісткою стримано. У її присутності він знічувався і в душі обурювався цією величною вродою. Жінка одягалася розкішніше, ніж належало дружині хірурга, що заробляв на життя важкою працею, а чарівні меблі в будинку і квіти, якими вона його прикрашала навіть узимку, видавали марнотратство, яке вікарій засуджував. Він слухав розповіді невістки про прийоми, на котрих вона побувала, а повернувшись додому, казав дружині, що їм не пасує користуватися братовою гостинністю, не віддаючи нічого навзаєм. У їдальні він бачив виноград, який, мабуть, коштував щонайменше вісім шилінгів[4] за фунт, а на обід подавали спаржу, хоча на священиковому городі вона мала дозріти лише за два місяці. А зараз усе сталося так, як він передбачав, і вікарій радів, наче пророк, котрий дивився, як вогонь і сірка пожирають місто, де не дослухалися до його застережень і не зійшли зі шляху розпусти. Бідолашний Філіп залишився практично без копійчини, який тепер зиск із ошатних материних друзів? Він чув, як дядько називав батькове марнотратство мало не злочинним і дякував Божому промислу, що забрав до себе його дорогу матусю: вона давала собі раду з грішми гірше, ніж дитина.
Коли Філіп прожив у Блекстейблі тиждень, трапилася одна річ, яка, схоже, неабияк роздратувала його дядька. Одного ранку він знайшов на столі, накритому для сніданку, невеличку посилку, відправлену на лондонську адресу покійної місіс Кері. На конверті було її ім’я. Розірвавши конверт, священик знайшов усередині десяток світлин місіс Кері. На них були зображені лише голова та плечі, а волосся було зачесано гладкіше, ніж звичайно, і низько спускалося на чоло, через що жінка здавалася якоюсь незнайомою; її обличчя було худим і виснаженим, але жодна хвороба не могла приховати красу цих рис. У великих темних очах причаївся смуток, якого Філіп не пам’ятав. Кинувши на фото покійниці перший погляд, містер Кері трохи налякався, але це відчуття одразу змінилося розгубленістю. Світлини здавалися зовсім свіжими, а він і гадки не мав, хто їх замовив.
— Тобі щось про це відомо, Філіпе? — поцікавився чоловік.
ebooksa