Почала уперта боротьба. Гнат вищав не своїми голосами, придавлений колінами молодшого Шулика. Голос його, спочатку сильний, ослабав і переходив в стогін і хрипіт. Шулики, поваливши його на землю, скрутили йому мотузом руки і ноги; він пручався, сині обручки показалися на його руках; стогнав, взиваючи приглушеним голосом Бога, святих, євангелістів.
– Що з ним робити? – спитав старший Шулик, звернувшись до жінок, що купкою стояли на подвір’ї, поховавши руки під запаски.
– Може би, єго додому; най би на своїй постелі лежав, – просила Параня.
– Ото чудо! Той, скаменів би,[86] вліз у чоловіка! – стиха говорили бабки.
– Що ж ви, сирото, будете з ним робити? – жалібно допитувались вони Парані.
– Що я, бідна сирота, буду з ним робити? – заводила Параня.
Гнат лежав на землі, охкаючи; від часу до часу пробував пірвати пута, але ослабав і хриплим голосом кричав:
– Перемогли ви мене, чортівські сини!..
– Вставай! Ми тебе поведемо додому, – взяли його вговорювати Шулики.
– Мучте мене! Мучте! На смерть мучте! Ангели небесні! Дивіться на мою муку, занесіть вістку Отцю небесному… Рани на голові, рани на руках… За гріхи мої? Господи, помилуй мене, грішного! – жалібно молився Гнат, і всі присутні дивилися на нього, і зачали жінки хлипати й утирати очі кінцями запасок.
Шулики приступили д’ньому і взялись його підіймати. Знов пішла боротьба: Гнат опирався, кидався набоки і не дався рушити з місця. Крик побудив дальших сусідів стала збиратися щораз більша громада людей. Жінки збились в один гурт, зітхали і допитувались; мужики обступили Гната і мовчки дивилися на нього.
– То, бачусь, як той, скаменів би, влізе в чоловіка, то, кажуть, бити єго: то єго, скаменів би, болить, а не того, що в нім сидить, – говорив один старший мужик.
– Бити, кажете?
– Як бити, кажуть, то він, щез би в болото, вийде з хрестянина, – говорив далі мужик.
– Ба, чи не гріх катувати чоловіка? – спитав непевним голосом хтось з громади.
– Говори з дурним! Чоловіка не болить, лиш єго, дух святий при нас хрещених! – закінчив мужик і підступив до Гната.
– Ходіть, Гнатуню, додому, ту чей ночувати не будете? – обізвався він до Гната.
– Відступіться від мене всі «ділаючі беззаконіє»! Злодії, фарисеї лукаві! – злобно відповів Гнат.
– Беріть єго на руки! – крикнув мужик – і шістьох пустилося брати Гната.
Він валив зв’язаними руками, копав ногами, кусав, плював; мужики знов, опершися на теорії, що чоловіка не болить, лише чорта, не жалували йому стусанів і так з великою бідою перенесли Гната до його хати і зложили на постелі.
ebooksa