Майже половину хати займає велика піч‚ на припічку єсть кілька пукастих череп’яних горшків, на запічку стара верета в чорні і сірі чотирикутники. До печі притикає постіль: чотири стовпці, сполучені дошками, на дошках трохи соломи, покритої веретою, і одна подушка.
Над постелею висить у ногах колиска на верівках, поздовж над постелею висить на двох шнурках жердка, а на ній перевішений один ще цілий грубо-білої барви кожух і полотнянка. Проти дверей видніє під стелею ряд образів: єсть Пречиста з малим Ісусом, святий Микола, Пресвята Трійця і святий Юр у дивовижній збруї, на зеленім, як трава, коні, не подібнім до жодної звірини в природі, пробиває ще дивовижнішого змія.
Під образами стоїть довгий стіл, накритий вузькою та грубою скатертю; під стіною стоїть під малим, ніколи не отвираним, з чотирма зеленими шибами, вікном довга лава, а над лавою – полиця з поливаними мисками.
За образами єсть Гнатова бібліотека: стара ілюстрована Біблія, спадщина по вітці реєнтім, «Лист небесний», виданий в Перемишлі, і «Лицар і Смерть» – книжечка, видана в Коломиї. Через цілу книжечку промовляє Лицар до Смерті в дуже ображаючий спосіб, але коли хоче піднести руку, озброєну мечем, рука слабне і опадає, неміч розливається по його тілі. Він зачинає промовляти до Смерті ніжно: просить, молить, але невмолима Смерть одним замахом коси вбиває його.
В хаті панує вічний сумерк. Віконце, звернене в сторону високої ялинки, не допускає ніколи світла; сиві круглаві очка покрили старе скло – і мрачно, і сумно в хаті. Непривітно, суворо поглядають кривообразі лики святих, і цілий той темний вигляд мужицької хати нагадує його чорну, непроглядну долю.
Коли Гнат ішов горі вуличкою, що вела просто до його воріт, жінка його Параня вийшла зі стайні з гралями[85] в руках, а за нею мала донька в синій, з білими очками, димчині. Вона приперла гралі до стіни, і обі увійшли до хати.
Параня була жінка несповна тридцяти літ; невеличка, грубкувата, круглого лиця з квасним відтінком коло уст. Вона належала до тих людей, що вічно спішаться, ніколи не мають часу, все, здається, пильну роблять роботу, а ніколи по їх руках не видно сліду. Гнат пізнався з Паранею на службі у старого учителя. Відслужившися, побрались і тягли свою біду.
Гнат числився в селі до мужицьких філософів, то значить: співав в церкві з дяками, читав псалтир при умерлих‚ заступаючи дяка, знав псалми та Біблію майже напам’ять і часто нарікав на сільські власті.
В неділі і свята по вечірні сходились до нього «жаждучі правди»; він читав їм Апокаліпсис, пояснював на свій лад страшні уступи, читав «Лицаря і Смерть» і «Лист небесний». «Жаждучі правди» охкали, зітхали, взивали Бога й святих, признавалися у своїй гріховності, і Гнат мав у них велике значення й поважання.
Гнат був уже при воротах; підхилив їх і ввійшов на своє подвір’я. Ідучи, поглянув мимоволі наліво, де за плотом стояла довга низька хата, в котрій сиділа по однім боці стара Таця Шуличка з сином-парубком, а по другім боці – її жонатий син. На подвір’ї рубав молодий Шулик вербовий хащ на дубовій колодці, а стара Шуличка ходила попри стайню і заглядала до худоби.
Дзвенькнула залізна клямка, і Гнат увійшов до хати.
– То ти, Гнатку? Опізнився… – сказала Параня.
– Ледве-м приліз; ослаб-єм дуже… В голові палить… – промовив Гнат.
– А подав-єсь?
– Не дали пани «реперту»… знаки замалі…
– Скарай їх сила Божа! – пискливе закляла Параня.
– Нині рахманський Великдень, може би-сь корову обійшла, – пригадуючи собі щось, сказав Гнат.
– Уперед повечеряєш; є борщ з фасолею.
– Де мені вечеряти?… Води подай…
– Нещастєчко ж моє! Він хорий! Що я, бідна, з тою сиріткою пічну на сім світі? – зачала голосити Параня і вийшла до сіней по воду.
ebooksa