Я зашарівся.
— Пробачте.
І сів.
Коли зайшов, повітря в операційній здавалося страшенно холодним, градусів 16, не більше, та вже через п’ять хвилин я обливався потом. Маска заважала дихати, волосся під шапочкою змокріло, несамовито чухалися руки, груди, спина. Я очікував на активні дії, нервозний екшен, але Кардона, Далтон і азіат просто стовбичили на своїх місцях.
— Пульс? — спитав Енді Далтон.
— Сорок два, — відповів Кардона.
— Температура? — азіат, опустивши руки, стояв біля капельниці та шприців.
— Тридцять дев’ять у камері[101], — сказав Далтон.
— Тіло — дев’яносто[102], — озвався Кардона.
— Можеш подавати холодніше? — азіат зиркнув на Далтона.
Той похитав головою.
Ще за п’ять хвилин Джено нервово переступив із ноги на ногу:
— Пульс тридцять, падає.
Я здригнувся, наче мене хльоснули батогом.
Азіат звів брови на переніссі:
— Температура тіла?
— Вісімдесят п’ять[103].
— Недостатньо.
— Пульс двадцять сім, падає.
Енді Далтон не зводив погляду з азіата: