Менш ніж за чотири секунди все скінчилося. Індія гепнулася ницьма – зчавлений високий звук, що виходив з її легень, різко обірвався, мізки яєчним жовтком розтеклися на порепаному асфальті, – і залишилася лежати у проході між корпусами, неприродно розкинувши ноги.
Рута обома руками затулила рота. Коліна підгиналися від страху й огиди. Темрява відринула, проте тиша повисла така, що дівчину аж викручувало. Майже хвилину вона не відлипала поглядом від нерухомого тіла під аркою, а тоді примусила себе відійти від краю.
Повернувшись до надбудови, Рута стала навпроти дверей і прислухалася. Зсередини не долинало жодного звуку. Потому повільно обдивилася навкруги. З іншого боку даху виднілася така сама надбудова, стіни якої прикрашали кілька чорних від іржі супутникових тарілок, – вихід на дах із сусіднього під’їзду. Без особливої мети Рута рушила в той бік, коли раптом почула дзенькіт розбитого скла.
Дівчина підбігла до південної стіни, перехилилася через парапет і побачила Лару, який вилазив із найближчого до неї балкона на десятому поверсі. Очі заметалися бітумною поверхнею, вишукуючи, чим би в нього пожбурити, та, як на зло, нічого достатньо важкого поряд не виявилося. Рута інстинктивно позадкувала, але вже за мить, звівши докупи брови, знову підступила до краю даху.
Лара, ризикуючи зірватися, силкувався видертися на плаский навіс над балконом, одначе дівчина ковзнула поглядом повз нього. Внизу, на доріжці, що огинала будинок, закинувши голову, стовбичив русявий хлопчак із сумними очима. Той самий, що написав «Тікай!» під її вікнами. Обабіч нього стояло два велосипеди, хлопець притримував їх руками за кéрма.
Велосипед… Дівчина зморщила носа. Ти серйозно, блін, велосипед?
Помітивши, що Рута на нього дивиться, хлопець підняв праву руку й недвозначним жестом наказав їй спускатися. Дівчина махнула в бік дахової надбудови, що височіла над сходовим майданчиком сусіднього під’їзду. Хлопець покивав. Отже, шлях вільний. Рута кивнула у відповідь і помчала навпростець до бетонної будки.
Перед входом вона на секунду затрималася, зважуючи, чи не закрутити й ці двері дротом, але вирішила не гаяти час. Рута пірнула в надбудову й загуркотіла металевими сходами донизу. Після сходового майданчика третього поверху дівчина зауважила, що темрява знову щільнішає, немовби втрамбовується. Рута пришвидшилася, збігла на перший поверх і вискочила надвір.
Хлопець обігнув десятиповерхівку та чекав на неї під під’їздом.
«Сподіваюся, ти вмієш їздити», – він підштовхнув до Рути один із велосипедів.
Велик був просто древнім. Раму вкривали клапті напіввідлущеної фарби та плями іржі, стрижень сідла хитався, саме сідло було таке потерте, начеб його полірували наждаком, а гумові накладки на ручках керма розповзлися від легенького доторку. Гальма, ланцюг, шестерні та шини також мали кепський вигляд, але принаймні були на місцях.
Рута вирішила не марнувати дихання на відповідь, перекинула ногу через раму та вмостилася в сідло. А тоді чомусь згадала про Іванку й, поглянувши на похмуре громаддя будинку за спиною, мовила:
«Там моя подруга».
Обличчям хлопця промайнула тінь.
«Яка ще подруга?»
«Ну… – Рута подумала, що це, може, й не Іванка була… не зовсім Іванка чи… дівчина геть заплуталася. – Вона залишилася на восьмому поверсі. Але в неї білі очі, вона типу як трохи дивна».
«Сновида», – пояснив хлопець. Рута сіпнулась, і він, неправильно потрактувавши її реакцію, запитав: «Ти не знала?» Потім махнув рукою та поспіхом проказав: «Вона сновида, з нею нічого не станеться».
Тобто зі мною могло… – зміркувала дівчина, проте її перервало добре знайоме потріскування.
Обоє скинули голови. На даху, на самому краєчку бетонного парапету, стовбичив Лара. Не зводив із них погляду. Пітьма утворювала навколо його постаті каламутний німб, який час від часу розривався й вистрілював, неначе сонячна корона, темно-бузковими протуберанцями.
Наступної миті з арки поміж будівлями вийшов Григір Статник. Рута, попри те що їх розділяло кількадесят метрів, інстинктивно відсахнулася.
ebooksa