…прокинулася від власного крику.
Мокра від поту футболка, що правила їй за нічну сорочку, перекрутилася та врізалася під пахви. М’язи ніг аж дзвеніли від напруження. Руті здавалося, досить ворухнути пальцями, і литки просто розірве судомами.
Секунд п’ять вона віддихувалась, а тоді, підвівшись на ліктях, кинула погляд за вікно. На сході понад дахами багатоповерхівок займався налитий кров’ю світанок. Рута сіла, сперлася на витягнуті руки й сіпнулася, коли від доторку до вогкого простирадла праву долоню неначе струмом прошило. Дівчина повернула долоню до себе й, угледівши великий, завбільшки з п’ятикопієчну монету мозоль, спохмурніла.
До кімнати, сонно тручи очі, припленталась Іванка.
– Це ти горлала? – пробурчала вона. Бретелька нічної сорочки з’їхала з її плеча.
– Я горлала? – Рута, не кліпаючи, витріщалася на долоню.
– Ну не я ж. – Іванка помітила нарешті, на що перетворилась її спальня, і, вигнувши брову, з удаваним обуренням видала: – Статник, ти подивись, який тут срач розвела.
– Я не…
Рута спершу почала говорити й лише потім роззирнулася. Легка ковдра, якою вона вкривалася, коли читала, лежала аж за порогом кімнати, подушка валялася на підлозі біля здутого матраца, простирадло скрутилося в тонку мотузку й аж посіріло від поту. Книжку Бакмана вона взагалі не побачила. Напевно, та опинилася під ліжком.
– Це я мала вичворяти хрінзна-що вві сні. Я, а не ти. – Іванка ще раз обвела поглядом кімнату й позіхнула: – Що ти, блін, тут робила?
– Нічого, – бовкнула Рута.
Іванка зміряла подругу прискіпливим поглядом.
– У тебе такий вигляд, ніби ти щойно пробігла марафон.
Несамохіть заховавши праву долоню за спину, Рута глипнула на набухлі від напруження литки та кисло всміхнулася.
– Майже.
– Вся мокра. – Іванка раптом посерйознішала. Щось відчула. – Поганий сон?
Рута змахнула в повітрі долонею. Лівою.
– Типу того.
Іванчин погляд загострився.
– Ти точно окей?
ebooksa