Рута вчепилася пальцями в обідок умивальника. Це не маткова кровотеча. І не проблеми зі згортанням крові. У неї почалася менструація. За розкладом. Саме тоді, коли й мала би початися, якби в ніч із четвертого на п’яте травня Лара не скористався нею й вона не завагітніла.
Дівчина стулила рота й до болю закусила щоку.
«Не може бути… Це, блін, неможливо».
І це вже занадто. Таке не поясниш божевіллям. Рута зібралася з думками – ті чіплялися одна за одну, – проте нічого путнього не намислила. Вирішила тільки, що спочатку має переконатися, що це не збіг. Вона повинна повторити тест на вагітність.
Хоч як їй не хотілося, Рута змусила себе прийняти душ. Покінчивши із цим, швидко вдяглася, відшукала книгу (та справді якимось дивом опинилася під ліжком) й усе ще з мокрим волоссям попрямувала до виходу з квартири.
Іванка помітила, що подруга зібралася йти, тільки коли почула клацання дверного замка.
– Ти куди?
Рута подивилася крізь неї та збрехала:
– Уже йду. Батьки скоро приїдуть.
– Іще ж рано.
– Я обіцяла прибрати у квартирі.
Іванка не стала приховувати недовірливу гримасу. Намірилася запитати, чим тоді Рута займалася весь учорашній день, але змовчала.
Якийсь час обоє мовчали. Рута застигла на порозі, неначе вижидаючи на дозвіл піти, її подруга підпирала стіну навпроти. Зрештою Іванка кивнула на мікрохвильову за спиною, у якій щось розігрівалося.
– І снідати не будеш?
– Дякую, але ні, – вибачливо всміхнулася Рута.
– Ти кілька хвилин тому казала…
– Вибач, – обірвала її Рута. – Мені справді час повертатися додому.
І, не чекаючи на відповідь, беззвучно випурхнула на сходовий майданчик.
Вискочивши з під’їзду надвір, дівчина швидким кроком попрямувала до аптеки, тієї самої, в якій купувала тест на вагітність три тижні тому. Аптека щойно відкрилась, і Рута, ступивши досередини, попросила тест на вагітність (струменевий) і гігієнічні прокладки «Always». Аптекарка – цього разу років на п’ять старша за Руту дівчина – запропонувала їй блідо-рожеву коробочку за майже сотню гривень із написом «DUET» і фотографією чоловіка та жінки, що тримали одне одного в обіймах і силувано всміхалися. Рута вигребла з кишень усі гроші, що мала, просунула у віконечко біля каси, схопила тест і прокладки, після чого, не забираючи решту, вибігла з аптеки.
На перехресті бульвару Хмельницького та вулиці Грушевського вона затрималася. Додому не хотілося. Там нікого не було, проте якраз у цьому й полягала проблема: після всього, що їй наснилося, Рута не мала бажання повертатися додому наодинці. Не те щоб вона усвідомлено чогось боялася, просто… не хотіла, й усе.
ebooksa