Дівчина мотнула головою.
«Це не відповідь».
Марк знизав плечима та промовчав.
«Що ти робиш у моєму сні?» – не вгавала Рута.
«Це не твій сон, – його обличчям майнула тінь усмішки. – Це взагалі не сон, ти ж знаєш».
Руту обсипало морозом.
«То ти… ти…» Вона сама не розуміла, чому почала фразу, позаяк не мала жодної здогадки, як її закінчити. Та остаточно замовкнути її примусило відчуття, що взялося неначе нізвідки: вона знає хлопця. Рута вивчала кругловиде обличчя Марка, і щосекунди її впевненість у тому, що раніше бачила його, зростала.
«Я тут, щоб тобі допомогти», – сказав він.
Дівчина примружилася. Звідки вона може його знати? Десь зустрічалися? Знайомий знайомого? Ні, не так. Відчуття було трохи інакшим. Так буває, коли дивишся на чужу, але все ж знайому людину, яку востаннє бачила багато років тому, й не можеш збагнути, чи це людина так змінилася, чи ти просто помилилася, сплутавши її з кимось.
«Я тебе знаю?» – вона вигнула брову.
«Навряд».
Рута ледь помітно здригнулася: він не відповів «ні». І ще вирішила, що він збіса дивний. Не лячний, ні, просто якийсь не такий, як треба.
«Із чим ти мені допоможеш?»
«Із твоєю проблемою».
«М?..»
«Я можу принаймні пояснити».
Не те щоб вона потребувала додаткових роз’яснень після розмови з Анною, та все ж вивалила кілька запитань:
«Хто ці істоти? Вони реальні? Чому вони з’являються? І чому переслідують мене?»
Марк обірвав її дещо різко:
«Стоп. По черзі. Тут усе реальне, мала б уже зрозуміти. Істоти теж. Далі – вони типу санітарів, які у сновидіннях “підчищають” людей, саме існування яких загрожує цілісності та несуперечності фізичної реальності. Чому вони з’являються? Бо ти скоїла щось таке, що зруйнувало або може зруйнувати причинність Усесвіту, а вони це чують, наче гієни – кров».
ebooksa