– О, це так мило.
– Ні, це не мило! – набурмосився Тимофій.
– Якби ти був геєм, було б дуже мило.
– Але я не гей!
Дівчина стрималася, щоб не бовкнути «жаль». Натомість попросила:
– Розкажи щось іще.
Хлопець невдоволено покректав, а вже за мить його обличчя підсвітила усмішка.
– Є дещо. Минулого тижня під час нічного чергування я приклеїв суперклеєм двірники на машині мого боса.
– Приклеїв до чого? – не зрозуміла Рута.
– Ну, до скла.
Дівчина пирснула.
– Навіщо?
– Бо він козел. Ставить машину просто попід приймальним відділенням. – Тимофій сердито звів брови на переніссі. – Не зовсім під відділенням, але ти ж бачила, у нас під лікарнею влаштували імпровізований паркінг для начальства, є спеціально розмічені місця. Чомусь так сталося, що моєму завідувачеві місця не виділили, але він однаково втуляє свій джип наприкінці ряду. Тачка в нього дай Боже, реально – танкер, і частково перекриває дорогу до приймального. Невеликі швидкі сяк-так протискаються, а трохи більшим реанімобілям, коли його корч стоїть на парковці, доводиться зупинятися на повороті, й потім бригади в буквальному сенсі несуть пацієнта на руках. Але оскільки мій бос завідує відділенням інтенсивної терапії, найважчих хворих – тобто саме тих, яких привозять на реанімобілях, – доправляють до нього, тому ніхто йому нічого не каже. Я, типу, захотів його трохи провчити.
– Він зрозумів?
– Ні. Змінив двірники, але машину й далі ставить де ставив. Наступного разу треба буде забити монтажною піною вихлопну трубу.
Хвилину вони мовчали, потім дівчина знову заговорила:
– Згадай найдивніший випадок, із яким стикався в реанімації. – Хлопець зітхнув, а Рута додала: – Тільки під найдивнішим я маю на увазі найхимерніший, а не найстрашніший.
Тимофій замислився.
– Не зовсім з реанімації, але… Коротше, влітку чотирнадцятого я проходив практику на швидкій у Тернополі. Ми якось прибули на виклик, а там мертва бабуся. Ну тобто давно мертва, її вже мали везти на кладовище: труна, вінки, ритуальний автобус, родичі зібралися. Всі в чорному. І повезли б, але останньої миті перед тим, як винести її з квартири, бабуся гучно хрóпнула. Її доросла донька гепнулася на підлогу без свідомості, зять із переляку викликав швидку. Ми пояснили, що таке трапляється, типу, людина помирає, бактерії продовжують робити свою роботу, в тілі накопичуються гази, а одним із найлегших шляхів для їхнього виходу є трахея. Виходячи, газ протискається крізь голосові зв’язки й на вихлопі утворюється звук, який нагадує стогін чи гортанне покректування. З боку це скидається на те, що труп скрушно зітхає. Але донька з чоловіком не повірили, здійняли ґвалт і зателефонували у поліцію.
– І що? – Рута не знала, кривитися їй чи сміятися. – Що ви зробили?
ebooksa