Рута, не роздягаючись, примостилася на інший бік, накрила ноги легкою ковдрою і, заклавши руки під голову, втупилась у стелю.
Чверть години мовчали. Дівчина чула, як десь далеко за містом гуркоче грім. Спати не хотілося. Тимофій насправді також не спав. Рута якийсь час прислухалася до його нерівномірного дихання та зрештою, не витерпівши, озвалася:
– Спиш?
Хлопець, не обертаючись, буркнув:
– Ні.
– Я тобі заважаю?
– Не заважаєш. – Він перекрутився на інший бік. – А ти чого не спиш?
– Не знаю, – зітхнула Рута. – Розкажи щось про себе.
Більшість хлопців, яким вона подобалася, після цих слів зі шкіри пнулися, щоб її вразити, проте Русецький виявився не таким. Він двічі знизав плечима – це мало такий вигляд, наче намагався почухати спину об подушку, – а тоді одноманітно заговорив:
– Як і ти, закінчував дванадцяту школу. Мій батько – онколог, тому я ще змалечку знав, що буду лікарем. Навчався у Вінниці. Потім повернувся сюди. Далі три роки в інтернатурі і…
– Ні, – перебила його Рута. – Я це все знаю. Може, й не знаю, але можу дізнатися з твоїх сторінок у соцмережах. Розповідай щось таке, чого не знає ніхто.
– Ну-у… – Він запустив пальці у волосся, кілька секунд спантеличено німував, а тоді, сховавши голову між пліч, проторохтів: – У мене родима пляма над куприком… м… у вигляді серця.
– Ти гониш!
– Ні.
– Показуй!
Рута сперлася на лікоть, схопила з бильця телефон і ввімкнула ліхтарик.
– Ні! – замотав головою Русецький.
– Покажи, я сказала! – насупилася дівчина.
Хлопець нехотячи повернувся й на кілька сантиметрів відтягнув пальцем гумку трусів. Рута посвітила туди телефоном. Просто над куприком виднілася блідо-рожева родима пляма завбільшки з полуницю, справді віддалено схожа на символ серця.
Рута не могла не підколоти:
ebooksa