– Нам треба зустрітися.
Чергове насторожене покашлювання.
– Чого це?
– Щоб поговорити.
– Про що ви хочете поговорити? – Із кожною фразою хлопець дедалі більше наїжачувався та немовби відсторонювався.
Рута заплющила очі. «Не про те, що в тебе в телефоні».
– Мені потрібна твоя допомога.
– Допомога з чим?
– Це довга історія, – ухилилася дівчина. – То ми можемо зустрітися?
Тимофій довго не відповідав. Зрештою буркнув:
– Я сьогодні на роботі. – Пауза. – Як щодо завтра?
Дівчина зціпила зуби. «Збоченець».
– Краще сьогодні.
– Чому?
– Тому що це не може чекати. Я під’їду до лікарні.
Він гучно чмихнув, наче похлинувся й рідина пішла через ніздрі.
– Звідки ви знаєте, де я працюю?
Голос у динаміку став сухим і офіційним. Безтурботного двадцятишестирічного хлопця у футболці з покемоном, який, смакуючи морозивом, розповідає трешеві історії, враз заступив у Рутиній голові насуплений молодий лікар із захованими до кишень зеленої блузи руками.
Дівчина поцікавилась:
– Можна на «ти»?