Він відступив на крок, з обличчя було видно – вагається, постояв, не рухаючись, чверть хвилини, а потім повільно, неначе під водою, махнув рукою:
– Йдіть за мною.
Дівчина склала парасоль і піднялася на ґанок. Русецький відчинив двері, пропускаючи її вперед, але ще до того, як зайти, Рута нахилилася й видала просто в його спантеличене обличчя:
– І припини нарешті мені «викати».
92
На першому поверсі Рута купила бахіли та накидку, після чого Тимофій повів її до відділення інтенсивної терапії та впустив до ординаторської кімнати. Зовсім по сусідству розташовувалася реанімаційна палата, в якій Рута лежала три тижні тому.
В ординаторській, крім них, нікого не було. Хлопець запропонував чай, дівчина відмовилася. Він показав на стілець. Рута, знявши накидку, сіла. Русецький умостився навпроти, відкинувшись на спинку крісла, кивнув, мовляв, починай, я слухаю, та підпер голову рукою.
І Рута заходилася розказувати. Спершу невиразно, часто перериваючись на хапливі вдихи, через що здавалося, ніби вона вириває слова з повітря, а згодом дедалі впевненіше та розважливіше. Найбільше Рута боялася, що Тимофій занудьгує, проте він слухав спокійно й уважно. Вона почала з того, що дізналася від Анни Чорнай про особливих та їхні мізки, типи снів, здатність змінювати реальність, про парадокси, що виникають через неї, а також про те, як із цим бореться «імунна система Всесвіту». Далі Рута переповіла обставини загибелі Іллі Ісаєва, пояснивши, як це призвело до сварки із сестрою та її, на щастя, невдалого самогубства. Вона показала рукою на палату за стіною й коротко описала, як він урятував її після спроби суїциду. Для більшої переконливості детально змалювала палату. Згадала про смерть Анни і, не вдаючись у подробиці, повідомила, що знайшла її щоденник. А завершила тим, що вичитала в щоденнику: позбутися снів можна, видаливши з мозку ядро locus coeruleus.
Під кінець розмови Рута трохи прихрипла, проте дивилася на хлопця з оптимізмом. Власну розповідь вона вважала достатньо переконливою. Жаль тільки, що Тимофій думав інакше.
– Ти це все дізналася вві сні?
Рута насупилася.
– Що саме?
– Ну, про пляму на куприку, – він покрутив у повітрі долонею. – Про двірники. – Тимофій не міг збагнути, як вона довідалася. Він мастив клей пізно ввечері, у цілковитій темряві, камер спостереження на корпусі ніколи не було.
– Ні, – заперечила дівчина. Русецький не повірив їй, і його скептична, дещо зверхня посмішка безжально гасила залишки Рутиного запалу. – Завдяки моїм снам ти не пам’ятаєш знайомства зі мною. Я знаю все з твоїх слів. Ти сам мені розповів.
Хлопець мимоволі мотнув головою. Він усе ще не розумів. Він нікому не зізнавався, що приклеював двірники. Нікому.
– Ну то як? – Рутині очі немовби звузилися та заблищали чорними перлинами. – Ти мені допоможеш?
Її сповитий відчаєм голос вивів Тимофія із задуми.
– Ні. – Він звів брови на переніссі. – Звісно ні.
– Будь ласка. – Її погляд заметався, щоки, все обличчя дрібно затремтіли. – Інакше я помру.
Русецький спохмурнів іще дужче.