– Ні, не була, – промовив хлопець не те щоб непривітно, просто констатував, що такого не було й не могло бути.
Рута зовсім кволо мотнула головою:
– Ти приводив мене сюди.
– Ні!
Дівчина спробувала прослизнути досередини, проте Тимофій підступив упритул до порога, затуляючи прохід. Подумки зауважив, що Рута від часу їхньої вчорашньої зустрічі немовби стала на кілька сантиметрів нижчою.
– Чого ти прийшла?!
Змученому недосипом і нестачею калорій мозку з великими труднощами вдавалося підтримувати тіло у вертикальному положенні. Дівчина раптом гойднулась і вперлася лобом у двері. Якби Тимофій її не зловив, вона б упала. Хлопець нарешті розгледів, що Рута невимовно змарніла. Через бліду, аж прозору шкіру на її обличчі здавалося, що воно тане. Бідолаха скидалася на щось середнє між героїновою наркоманкою та до смерті переляканою дівчиною, яку щойно ледь не зґвалтували, і Тимофій, попри те що дуже хотів, не знайшов у собі сили захряснути перед її носом двері.
Упершись долонею в стіну, Рута відтулила голову від дверей і взялася розповідати:
– У тебе двокімнатна квартира, але одна з кімнат пустує, там лише тренажер, ти використовуєш її як спортзал. Принаймні так ти мені сказав. У квартирі немає ліжок, тільки великий диван із дерев’яними бильцями, такими широкими, що на них можна спокійно ставити тарілку. У житловій кімнаті навпроти дивана висить величезна плазма, під’єднана до Інтернету, і ти майже нічого не дивишся, крім баскетболу. На балконі стоїть велосипед; ти живеш сам і, заносячи його до квартири, мусиш водночас і тримати велик, і відчиняти двері балкона, а тому на стіні біля дверей видно…
– Досить! – Його очі розширилися, маска вдаваного відсторонення сповзла, і Рута побачила на обличчі хлопця щось дуже схоже на переляк.
Кілька секунд вони німували.
– То можна мені зайти? – спитала дівчина. – Чи так і будемо тут мовчати?
Тимофій нервово почухав груди, проте з місця не зрушив. Вагався.
Рута зітхнула.
– Я більше не дійматиму тебе. Це моя остання спроба переконати тебе в тому, що я говорила правду. Впусти мене, дай мені шанс. Якщо не повіриш, обіцяю, що за трохи заберуся звідси.
– І що робитимеш? – пробурмотів хлопець.
Дівчина застогнала, і Тимофій, кілька секунд пом’явшись, нарешті зробив крок назад. Рута ввалилася до квартири, роззулася та без запрошення поплелася до великої кімнати. Опустилася на диван. Хлопець зачинив за нею двері й застиг у проході між коридором і кімнатою з таким виглядом, мовби заблукав у лісі.
– Ну… – буркнув він.
– Я дещо придумала, щоб переконати тебе, – почала Рута.
Тимофій кивнув. Дівчина обвела поглядом кімнату й попросила: