– Блін. – Русецький уявив, як, спустившись від батька, виявляє в машині труп школярки.
– Вони обступили, – збиваючись, продовжувала Рута. – Один наче з неба звалився. Впав на машину. Лежав отут, – вона показала тремтячою рукою на капот, – за склом.
Тимофій настороженим, незмигним поглядом обстежив капот і роздратувався ще дужче: він не вірив, волів не вірити й водночас не міг позбутися неконтрольованого страху, що потвори, які чигають на дівчину вві сні, доберуться й до нього.
– Ти в нормі? – повернув голову до Рути.
Вона знизала плечима:
– Бувало й краще. – Потім глянула на його руки. – Ти нічого не приніс.
Русецький дістав з кишені джинсів смартфон.
– Я сказав батькові, що завантажу кілька старих фоток, а сам знайшов на компі ПДФ-інструкцію з експлуатації «Веріана» та скинув собі на пошту. Не треба, щоб він щось запідозрив.
Дівчина втупилася в телефон. Хлопець тримав його, не активуючи.
– І що в інструкції?
– У ній понад сотня сторінок. Ти думала, я прочитаю її, спускаючись сходами?
Тимофій завів машину. Рута запитала:
– Який у нас план?
– Уночі проникнемо до протипухлинного центру. Я нібито між іншим поцікавився у батька, що там і як. Ремонт у відділенні закінчують, через тиждень офіційне відкриття, і це майже напевно означає, що апарат уже встановлено та під’єднано до мережі. Якщо «Веріан» таки ввімкнено і якщо він хоча б наполовину такий «розумний», як про це говорив батько, ми проскануємо твій мозок і спробуємо зруйнувати блакитну пляму в ретикулярній формації. Якщо хоча б одне із цих «якщо» не вигорить… – анестезіолог двічі поспіль стенув плечима, – ну, шукатимемо інші варіанти.
Дівчина сподівалася, що він знає, що робить.
– Куди ми зараз?
– До мене додому. – Тимофій переставив важіль на першу передачу, проте не рушав. – Тобто я їду додому. А ти як хочеш. – Він секунду вагався. – Нас не повинні бачити разом.
Рута підібгала губи. Хлопець доклав зусиль, аби остання фраза прозвучала якомога більш нейтрально, але слова однаково були образливими.
– Я нікуди не піду. – Вона боялася відпускати Русецького. Що, як той передумає?
Хлопець барабанив пальцями по керму. Зрештою, не повертаючи голови, озвався: