– А це довго?
Хлопець знизав плечима.
– Я не знаю.
– Ну окей, – вона зітхнула, – пристібай.
Русецький клацнув застібками на лобі, під щелепою та на рівні Рутиних плечей, потім підтягнув шлейки. Руки нижче від ліктів не фіксував, хоча ремені там також були.
– Руками не воруши, – розвернувшись, він попрямував назад до стола.
Сів за комп’ютер, натиснув «Увійти» й вибрав зі спадного меню у верхньому правому куті команду «Сканувати › Мозок». Наступної миті в надрах апарата зародився ледь вловний стугін.
– Що це? – напружилася Рута.
– Лежи й не смикайся. Напевно, це томограф. Сканує твій мозок.
– Напевно?
Хлопець не відповів. На екрані виник індикатор виконання процесу, і він заворожено спостерігав, як заповнюється горизонтальна смужка: 22… 36… 57%.
– Чому затих? – озвалася Рута.
83%.
– Розбираюся, – він не вловлював рівень тривоги в її голосі. – Все добре.
– Що добре?
Комп’ютер видав короткий сигнал, індикатор процесу щез, на його місці висвітилося:
3D-КАРТУВАННЯ [МОЗОК] ЗАВЕРШЕНО.
Через секунду на робочому полі програми з’явилось об’ємне зображення людського мозку. Тимофій не стримував захвату:
– Тут простий інтерфейс. А сканер, схоже, узагалі фантастика, – він тицьнув пальцем у монітор. – Програма завершила 3D-картування і, якщо я правильно зрозумів, мала б розпізнати структури твого мозку. Тобто мені залишається обрати розташування пухлини, – хлопець труснув головою, змахуючи волосся з очей, – не пухлини, а… ну, розумієш – ділянки, яку будемо опромінювати, і…
– Можеш швидше? – Рута не поділяла його ейфорії.