Твердиня

— Метрів три.

Левко підвівся на ліктях. То йому почулося чи мулат справді зітхнув з полегшенням?

— Що будеш робити? — Ґрем щось відчув і поспішив розвіяти Левкові сумніви.

— Заберемо у Сьоми альпіністську, зв’яжемо разом, і ти спустиш мене знову.

— О’кей, — сказав американець.

CXIII

— Пс-с…

Сьома насторожився і повернув голову. Вітер, віддалений грім і більше нічого. Ніби.

— Пс-с! Пс-с!

«Не може бути. Вони не могли повернутись так рано». — І тут він побачив, як хтось смикає мотузку, прив’язану до металевої палі намету.

Налігши на костур, Семен підступив до краю платформи. Внизу стояли Ґрем і Левко.

— Що таке?

— Відв’язуй зелену мотузку, — прошепотів українець. Світла торбинка, що висіла у нього на шиї, змахувала на слинявчик.

— Навіщо?

— Канат закороткий. Не вистачило.

— А хто то кричав?

— Я! — В голосі Левка задеренчала нетерплячість: — Відв’язуй давай.

Сьома похитав головою і зашкутильгав до намету-їдальні. За чверть хвилини мотузка звільнилась і зашурхотіла по траві — хлопці, не чекаючи, потягли линву на себе.

Повернувшись до спуску, Сьома побачив, що товариші зникли. Він хотів розповісти про злощасний удар блискавки, бо непокоївся за Сатомі, проте хлопці пішли, не сказавши ні слова. «Мабуть, так краще», — вирішив Семен.

Подумки провівши друзів уздовж тераси, Сьома крутнув головою. І помітив, як хтось прямує до нього від пірамід. На коротку мить хлопець зрадів, зміркувавши, що з Сатомі все в порядку, але зразу ж похолов і ледь не зойкнув, усвідомивши, що в японки не було з собою ліхтаря.

Ризикуючи видати себе і тим самим занапастити всю операцію, Сьома став спиною до силуету, що наближався, приклав ліхтар до живота, спрямувавши вічко в тому напрямі, де зараз мали бути хлопці, і один раз блимнув. Він сподівався, що його тулуб хоч трохи сховає промінь від незваного гостя.