В іспанських архівних документах часів конкісти Паїтіті прирівнюється до Ельдорадо через те, що місто було нібито наповнене золотом, навіть будинки й дороги були зроблені з дорогоцінного металу. Згідно з легендою, саме в цій твердині інки тримали незчисленні багатства, що не дають спокою дослідникам та авантюристам декілька століть.
У деяких колоніальних хроніках Паїтіті — це топонім, що позначає східний кордон імперії інків. В окремих випадках йдеться про країну в амазонській сельві, на яку натрапили інки під час однієї зі східних експедицій. Легенди стверджують, що після конкісти частина інків мігрувала до Паїтіті, а їхні нащадки жили в сельві протягом усього XVII, а можливо, й XVIII століття далеко від європейців з їхньою жадобою та кровожерністю. Протягом цього періоду в історичних документах трапляються посилання на Паїтіті як на живу, заселену країну.
У XIX столітті вони раптово зникають.
Дочекавшись, поки приятелі попіднімають голови від листків, Сьома продовжив:
— Я виокремив цю інформацію, щоб ви зрозуміли: все, що я говоритиму далі, — лише легенди, непідтверджені документально розповіді та припущення. Хай якими реальними здаватимуться мої історії, ви мусите пам’ятати: єдине, що відомо достеменно, зібране на ось цьому листку. — Росіянин постукав вказівним пальцем по роздруківці. — Продовжувати?
Він обвів Левка, Ґрема і Яна поглядом. Перша реакція обнадіювала. Відвертого несприйняття не було. Ґрем і Ян зацікавилися. Трохи довше Семен затримав очі на Левкові, міркуючи, що саме українця слід переконати першою чергою. У Сьоми все чудово на папері, він прораховує все до дрібниць, але в критичних ситуаціях, які часом траплялися під час поїздок Європою (коли геніальний план, який так гарно виглядав на папірці, роздрукованому вдома, в реальних умовах раптом переставав працювати), керування перебирає Левко. Сьома розумів, що без українця нічого не вийде; якщо він схилить на свій бік Левка, з рештою вони впораються швидко.
— Так, — коротко відказав Ґрем.
— Почну з історії, котра на перший погляд не пов’язана з Паїтіті. Ви чули про викуп Атауальпи?
Хлопці синхронно замотали головами.
— У 1531 році іспанський авантюрист Франциско Пісарро із двомастами добірними головорізами вирушив завойовувати Перу. На той час імперія інків досягла найбільшого розквіту. Її населення, за різними оцінками, коливалося від десяти до дванадцяти мільйонів чоловік, з яких двісті тисяч служили у війську. 16 листопада 1532 року, після року виснажливих сутичок на побережжі та в горах, Пісарро спочатку запросив на переговори, а потім підступно захопив у полон інкського імператора Атауальпу. Знаючи жагу іспанців до золота, правитель перуанців запропонував конкістадорам викуп в обмін на свою свободу. Діставши вуглинку з вогнища, він випростався на повен зріст, провів горизонтальну риску на стіні так високо, як тільки зміг дотягнутися, і сказав: «Якщо звільните, я заповню кімнату золотом аж до цієї межі». Кімната мала площу тридцять п’ять квадратних метрів. Пісарро спочатку не повірив, що інки зможуть дістати стільки золота, але схитрував, гарантувавши полоненому свободу, якщо той виконає обіцянку. Атауальпа розіслав в усі кінці імперії гінців з наказом нести золото. Звідусіль до Кахамарки[62] потяглися каравани індіанців, навантажених жовтим металом. Вони прибували і прибували, заповнюючи темницю Атауальпи золотими виробами. Скептицизм Пісарро поступився цікавості, а згодом здивуванню, якому не було меж. На той час жодна людина на Землі, навіть королі, не бачили стільки золота відразу. Чиста вага металу перевищила шість тисяч кілограмів. Викуп Атауальпи став найбільшим воєнним трофеєм за всю історію людства.
— Що сталося з Атауальпою? — поцікавився Ґрем.
— Франциско Пісарро (цілком у дусі тих часів) не дотримав слова. Одержавши викуп, іспанці влаштували імператору суд. Атауальпі навішали цілу купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі та всяких інших капостях і засудили до смерті. Його примусили публічно прийняти християнство, після чого задушили. Викуп Атауальпи призвів до того, що сотні авантюристів кинулись до Перу в пошуках золота (не може бути такого, що Пісарро вивіз усе!), але… нічого не знайшли. Деякі індіанці під тортурами розповідали про місто в сельві на схід від Анд, куди пішла інкська знать, забравши з собою всі скарби.
— Паїтіті? — встряв Левко.
— Можливо. — Сьома знизав плечима. — А тепер ближче до справи. Ось ліси Мадре-де-Діос, про які говорив Ґуннар.
Хлопець розгорнув запущену програму «Google Maps» і повернув ноутбук до друзів.
Ґрем з Яном довго роздивлялися супутникове зображення (Левко сидів збоку, і йому незручно було нахилятися). Зрештою американець сконфужено пробурмотів:
— Ти відключив відображення доріг та об’єктів?
— Ні, — заперечив Сьома.
— Тоді що
— Мадре-де-Діос.
ebooksa