Твердиня

— Не переймайся, Роде, я вас наздожену.

Усі знали, що це брехня. Вони йтимуть, замітаючи сліди, а в Пуерто розділяться: хтось попрямує до Ліми, дехто подасться до Болівії, решта спробують злиняти через Бразилію. Якщо Джейсон не вирушить зараз, він їх нізащо не знайде. Зауваживши скептичний вираз на обличчі стрільця, чоловік поспішив додати:

— Якщо не наздожену, то побачимось у Niutōua[192].

— Так! — Род зрадів, схопившися за запропоновану Джейсоном ідею. — Побачимось на острові!

Роджер Зорн і Боб Марґоліс допомагали вченим надягти на спину рюкзаки й коробки. Хтось спробував висловити незадоволення, але його миттю примусили заткнутись, гепнувши кулаком у зуби. Ґрему довірили нести чорний мішок із золотими виробами з підземелля.

За хвилину кавалькада витягнулась вервечкою в напрямку входу в підземелля. Род йшов першим, за ним тюпачили науковці (горблячись від незвичної ноші) й мулат, замикали колону Боб з Роджером.

Рудий затримався біля Джейсона. Х’юз-Колуман задумливо тер пальцями пов’язку на плечі. Секунд тридцять обоє мовчали, а тоді сивочолий озвався:

— Ти коли востаннє зв’язувався з Лімою?

— Вчора ввечері. 211-й Escuadrо́n Aе́reo три дні назад передислокували з Арекіпи в Пуерто-Мальдонадо. Я стримував їх, скільки міг, але більше вони не чекатимуть. Навіть якби ми засипали золотом усе командування 3-го авіаційного крила, 211-й раніше чи пізніше вирушить у сельву… Українець і японка здійняли забагато галасу.

— Що за 211-й? — насправді Джейсона це не цікавило, він лиш хотів потягнути час. Рудий лише здогадувався, а от Джейсон точно знав, що вони розмовляють востаннє.

— Два «Мі-35П» і щонайменше шестеро «Мі-25Д» у повній бойовій готовності.

— Зрозуміло… — безбарвно витиснув Х’юз-Коулман.

— Є ще дещо. — Рудоволосий невдоволено вигнув брови. — Ходять чутки, нібито до узбережжя Перу з Сан-Дієго вирушив американський авіаносець.

— Що?! — Цього разу зацікавленість була щирою.

— Може, неправда. А може, це через мулата. — Рудий кивнув услід колоні, вказуючи на Ґрема Келлі. — Інформатор повідомив, що твої співвітчизники самі захотіли втрутитись. Уряд Перу видав формальний запит про допомогу в операції, і ось — US Navy на всіх парах мчить сюди.

— Через мулата? Слати сюди цілий авіаносець? Маячня! Він лише прикриття… Щось пронюхали… — процідив Джейсон. Губи вималювали злорадну усмішку. — Дзуськи вам! — Він різко повернув підборіддя до співрозмовника: — Але що вони зможуть зробити зі своїм сраним авіаносцем? Звідси до узбережжя п’ять сотень кілометрів, між нами Анди… вони не дістануть мене, вони не зможуть сюди висадитись!

— Не знаю… Я переповів тобі все, що зміг довідатись. Ти просто мусиш усвідомити, що над Твердинею збираються недобрі хмари. Хай що ти там задумав, завершуй свої справи і вшивайся звідціля.

— Я встигну. — Посмішка згасла, Джейсон наче просів. Голова поникла, що надавало йому вигляду згорбленого старця. — Це не займе багато часу.

Рудий знов відчув укол під серцем. Якщо ця таємнича «справа» займе так мало часу, то чому не було зробити її давно і піти разом з усіма?

— Ти ж не будеш… — Рудоволосий нарешті відважився спитати напряму, але Х’юз-Коулман обірвав його.