Твердиня

— Я вмію вести вогонь, не переживай. Протримаю їх достатньо, щоб ви вбігли у хащі.

— Я не про те питав, янкі. — Левко докладав максимум зусиль, щоб не дивитись в очі мулату. Голос його кришився, наче пересохле печиво. — Як же ти? Що буде з тобою?

— Не думай про це. Бери дівчину і тікай.

— Ґреме… — Очі Левка розширились.

— Давай без сліз, ґрінґо. Я її не виведу, я не відшукаю човна, я навіть довбаної річки знайти не зможу.

Їх перервала нова стрімка черга зі сторони спуску до галерей. Ґрем загарчав і пальнув у відповідь.

— Я…

Українець поклав руку на плече мулата. Він не знав, що казати. Він не був розчулений, але безмірно здивований — так. Шокований навіть.

— Не гай часу, — гарикнув Ґрем. І тут-таки прикусив губу, на очі полізли сльози. — Я не зможу, Лео. Якщо спущусь я, то не зможу про неї подбати…

Сатомі чула їх. Але навіть якщо й розуміла, що говорить американець, то після смерті Семена ніяк на те не реагувала.

— Дякую, — прошепотів Левко. Мабуть, цього було недостатньо, але більше слів не знайшлося.

Торкнувшися Сатомі, він став відповзати до південної крайки тераси. Тримаючись під захистом бараків, Левко випростався, обмотав навколо плечей мотузку і скинув її у прірву.

— Лізь униз, — запропонував дівчині. — Тільки тримайся міцніше.

Японка перебувала в загальмованому трансі, але послухалась. Коли ноги зісковзнули з краю, хлопець додав:

— Як спустишся, не чекай мене. Зразу біжи на схід уздовж стіни до похилого спуску на четвертий рівень. Він отам, бачиш?

Спираючись ногами на стіну, дівчина посунула вниз. Через хвилину вона ступила на терасу п’ятого рівня і подивилась угору на Левка. Хлопець нахмурився і двічі підряд махнув рукою, показуючи на схід.

«Біжи, давай! Не затримуйся».

Постоявши секунд десять, японка стала просуватись по пристінку до похилої рампи.

Українець зіпхнув мотузку з тераси, закинув автомат за спину і газонув до піраміди. Допомагаючи собі руками й ногами, з’їхав униз по стику між південним муром Твердині та східною гранню великої піраміди. Його ступні торкнулись трави на п’ятому рівні у той момент, коли нагорі заджеркотіли постріли. Хлопець втиснув голову, злякавшися, що стріляють по ньому, але за мить схаменувся. Звуки пострілів линули з верхньої тераси; сухе потріскування високотехнологічних М16 розбавляло грубе торохтіння автомата Калашникова — Ґрем вліз у перестрілку з головорізами Джейсона. Притримуючися рукою за стіну, Левко попрямував до місця, де його чекала Сатомі.

Невдовзі українець і японка спустились на третій рівень і забігли за піраміду. А ще через хвилину, ігноруючи гілки, що батогами періщили по руках, грудях та обличчю, продирались крізь джунглі, прямуючи геть від Паїтіті…