Твердиня

У сусідній кімнаті, що була продовженням загальної зали, було трохи вільніше. Кілька бекпекерів дивилися другосортний бойовик початку дев’яностих, вибравши фільм з колекції старих VHS-відеокасет, доступних у хостелі; якась дівчина, обіпершись на диван, напівлежала на підлозі і з навушниками у вухах читала «Мізері» Стівена Кінга (потерте видання у м’якій палітурці); неподалік двоє дівчат (також на підлозі) грали у настільну гру, яку дістали з шафи на рецепції; а з іншого боку кімнати, попід сходами, що піднімались на другий поверх, троє хлопців приклеїлися до комп’ютерів з архаїчними коробкоподібними моніторами. Один з цих трьох — Ян Фідлер — писав листи додому. Сьоми не було. Поскаржившись на втому, він піднявся до спільної спальні і, мабуть, спав.

— Чим займаєшся? — поцікавився Ґрем у Айка.

Левко несамохіть слухав розмову.

Айк кілька разів знизав плечима.

— Та нічим. Звалив з дому, подорожую. Мій старий після школи надумав запроторити мене до МІТ[72], навіть за перший курс заплатив, але воно мені… — Хлопець витиснув криву усмішку і розвів руками. — Знаєш, мені той диплом треба, як друга дірка в задниці. То я й подався світами. Вже півроку дома не був.

— Ти не схотів до МІТ? — Ґрем здивувався. Для багатьох ровесників Айка МІТ був недосяжною мрією.

— Предки мають власну фармацевтичну компанію. Зараз справи не дуже, особливо через тиск з боку «Пфайзера»[73], але старий все одно впирається, не хоче продавати. Для нього то справа всього життя, шариш? — Айк сьорбнув чаю. — Але я думаю, що то лиш питання часу. Старому вже довелося продати їм кілька патентів.

— Патентів на що?

— На ліки. «Bextra». Чув таке?

— Ні.

— Це популярне знеболювальне. Словом, «Пфайзер» так чи інакше дотисне старого, і він продасть компанію. Грошей має вистачити до кінця життя. На біса мені вчитися?

— Розумію… — протягнув Ґрем. — А зараз із бабками як?

— Надсилають. — Айк самовдоволено хмикнув. — Куди вони дінуться? Це ж предки.

Левко заскреготів зубами сильніше.

— Щастить тобі, — зморщив лоба мулат.

— А в тебе що?

— Схожа історія. Батько працював у консалтинговій фірмі, коли звільнявся, отримав пакет акцій як бонус. Це, звісно, не власна компанія, але на життя вистачає.

— Геморою менше, — вставив ремарку Айк.

— Стопудово. Коротше, мене запроторили в Королівський технологічний інститут у Швеції.

— А, чув про такий. То ти живеш у Стокгольмі?