Твердиня

— Ти гомофоб?

— Та нє. — Левко кумедно насупився. — Я не в цьому сенсі. Я про те, чи вони… ну… тобто… Як вони витримуватимуть навантаження?

— А що не так? — підняв брову росіянин.

Українець викинув розчепірені долоні перед обличчям і знавісніло ними затрусив.

— Як ти не розумієш, вони ж… вони… — Голос переріс в натужний шепіт і обірвався. Слів не знайшлося. Суть, яку намагався виразити Левко, була за межею людського спілкування.

— А може, вони й не педерасти… — обережно зронив Семен.

Його товариш миттю наїжачився.

— Як це?! Чувак, я на власні очі бачив, як вони шпокали один одного в задницю! — Лео скривився. — Що це таке, якщо не педерастія?

— Ти справді це бачив?

— Ну як… вони, звісно, були під ковдрою. Але голі! І Ян був спітнілий, мокрий, як квач. А ще — ти би бачив обличчя америкоса! О-о-о, ти не уявляєш, яким сконфуженим воно було.

Семен уявляв. Уявляв краще за Левка.

— І ще знаєш що? — стишив голос українець, подаючись уперед.

— Що?

— Зник постер Бар Рафаелі зі стіни.

— Правда? — зобразив здивування Семен.

— Всратись мені на місці, якщо ні!

Сьома і так знав, що правда. Він також знав, чому Ґрем зняв постер — через Сатомі. Негоже приводити додому дівчину, коли на стіні висить плакат ізраїльської топ-моделі.

— Думаю, це було просто прикриття. — Лео задумливо втупився у стелю вагону, що гальмував перед пероном у «Solna centrum». — Типу, дивіться, який я плейбой, а насправді… уф!

— Може, це сталося вперше і востаннє, — знизав плечима росіянин. — Звідки тобі знати?

Протяжне зітхання. Українець у таке не вірив.