Ґрем ковтнув слину, облизав губи і забубонів:
— Лео… Лео… чувак… ти не… це не… не те, що ти… ти не дивись… ми… ні-ні…
— О, так, — млосно сказав чех, обнявши спітнілою рукою Янові плечі. І посміхнувся.
Українець відчув у горлі прогірклий присмак блювотиння. Від потрясіння в голові все перемішалося, і він не знав, як далі поводитися, що казати.
(У цей час Сатомі, закутавшися рушником, давилася від сміху у ванній, двері до якої були за спиною хлопця.)
— Вибачте, — зрештою пролепетав Левко і вилетів геть із квартири.
На вулиці він притулився до стіни будинку, щоб осмислити побачене, і зразу помітив Семена. Росіянин стояв за кілька кроків від під’їду і перелякано витріщався на Левка.
— Сьомо, що ти тут робиш?
— Я поїхав за тобою. Хотів тобі сказати… розповісти все… про них…
— Ти знав? — Українець обхопив голову руками. — Як давно?
— Та недавно. Практично вчора дізнався. — Вдивляючись в обличчя приятеля, Сьома силкувався розібратись, про кого, чорт забирай, вони зараз говорять: про Ґрема й Сатомі чи про Ґрема і Яна? — Я хотів тобі сказати, але не знав як…
Телефон, який росіянин тримав у руках, завібрував. На екрані висвітлилось «JAN». Сьома підніс трубку до вуха.
— Ага, слухаю… Так… Так, добре… Я потім наберу. — Від серця відлягло. Встигли. Він підступив до Левка і поплескав його по плечу. — Ти як, брате?
— Повірити не можу, ми знайомі більше року, а я навіть подумати не міг. — Хлопець тупився невидющим поглядом у якусь точку над вухом Семена. — Вони були такі… зіпрілі. А ще у Яна — уявляєш? — на щоці чотири подряпини від нігтів. Це ж як треба було… — Він затих, відчуваючи, як стиснувся стравохід, перешкоджаючи підйому напівперевареного тіста зі шлунка. — Боже, який кошмар, Сьомо.
— Поїхали додому, Лео. — І Семен повів шокованого товариша в напрямку станції.
Хлопці сиділи у поїзді, який мчав по тунелю між станціями «Västra Skogen» і «Solna centrum». Окрім них у вагоні їхало троє шведських тинейджерів з такою кількістю сережок і заклепок на обличчях, що здавалося, наче біля їхніх голів попідривали осколкові гранати.
Левко вовтузився на кріслі, кидаючи дивні погляди на Сьому. Росіянин безпристрасно зирив у чорноту тунелю за вікном модернового вагона.
Зрештою українець набрався духу і заговорив про те, що йому муляло:
— Слухай, ти думаєш, це безпечно: йти у джунглі з двома педерастами?
Сьома подавив смішок.
ebooksa