— Дай Боже. — Левко склав руки на грудях і замислився. Довго кмітив про своє. А тоді раптом, коли поїзд метро рушив до наступної станції «Näckrosen», наче прокинувся: — Якщо що, то я з тобою в наметі ночую. Затямив?
Семен прикусив губу, щоб не розреготатися.
— Гаразд. За це можеш не переживати. — Витягши з кишені кубик Рубика, він почав перемішувати кольори на гранях.
Куско
Літак, що виконував рейс 7268 «American Airlines» із Маямі до Ліми, знижувався, заходячи на посадку до міжнародного аеропорту Хорхе Чавеса, що в Кальяо, на одинадцять кілометрів південніше від перуанської столиці. Вітер налітав поривами з південного сходу; широкофюзеляжний «Boeing 767» робив коло над океаном, щоб наблизитись до посадкової смуги з північного заходу. На сході над горами займалась зоря, з іншого боку — на заході — чимала частина Тихого океану ховалась у темряві.
Лайнер порівнявся зі смугою, випустив закрилки і, здригаючись на неспокійному вітрі, сунув до землі.
Левко прокинувся першим (під час сну вони не розщібали поясів безпеки, і стюардеси не будили мандрівників перед зниженням) і побудив товаришів.
— Ну що? — забуркотав Семен.
— Дивись.
Хлопці й дівчина сиділи з правого боку «Boeing’а». З ілюмінаторів відкривався вид на сонне безмежжя найбільшого світового океану. У кволому передсвітанковому світлі його гладінь нагадувала шерехатий лист сталі. Вдалині над водою проблискувала трійка вогників — навантажений контейнерами корабель сунув до порту Кальяо.
— Що це? — Росіянин тер очі, не розуміючи, де він.
— Тихий океан, — прошепотів Левко, вткнувшись носом в ілюмінатор. — Сідаємо.
Лайнер труснуло. Сьома несвідомо торкнувся пряжки на ремені безпеки, перевіряючи, чи вона застібнута.
На кріслах попереду них Ґрем, Сатомі і Ян також прихилились до ілюмінаторів. Друзі заворожено спостерігали, як темна водяна поверхня насувається, витісняючи з ілюмінаторів горизонт. Літак опустився достатньо, щоб розрізняти пінисті буруни на хвилях.
— Який же він великий, — позіхнув українець, коли водяний обшир закрив більшу частину його вікна.
Сьома знизав плечима, мовляв, а що ти хотів?
Троє з них бачили цей океан уперше. І дехто — востаннє.
Рейс АА7268 прибув вчасно. Друзі поквапно залишили літак, пройшли паспортний контроль і почесали на стійку реєстрації трансферних пасажирів — отримувати посадочні квитанції на рейс LA2011 компанії «LAN Peru», котрий о 8:05 відлітав до Куско.
Менш ніж через півтори години, о 9:25, вони вже стояли в аеропорту високогірного Куско, очікуючи багаж. У зоні прильотів їх чекав Девід Ренцо, власник хостела, в якому хлопці вирішили зупинитися. Допомігши з речами, Девід розсадив друзів у мінівені «Toyota» і через п’ятнадцять хвилин привіз до крутої стежки, що тягнулась поміж глухих кам’яних стін, підіймаючись до затишного двоповерхового котеджу, який тулився до схилу гори. То був «Samay Wasi Youth» — заброньований ними хостел.
Першого дня Левко, Сьома, Ян і Сатомі відпочивали, не вилазячи з ліжок. Ґрем схотів показати, який він герой, і після обіду вибрався до центру міста. Спроба завершилась фіаско: на першому ж підйомі американець видихався, назад йому допомогли дійти двоє перуанців, що проходили повз. Така доля всіх, хто прибуває в Куско з низинної Ліми. Місто розташоване на висоті 3340 метрів над рівнем моря, перепад тиску спричиняє гірську хворобу і для адаптації іноді необхідно два-три дні. Сьома й Левко, знаючи про те, як гори ставляться до новачків, навмисне лишили два дні на акліматизацію перед тим, як полізти на Саксайуаман і їхати далі на схід.
ebooksa