— Повір, я дійсно не можу.
— Але що за поспіх? Незрозуміло… — в останньому слові холодне відчуження — от тепер це знову звичний Алекс. — Добре, а якщо я відповім «ні»?
Герман дещо здивовано підняв голову. Хоча хіба він очікував іншої реакції свого партнера? Пардон,
Тепер між ними немов матеріалізувалася крижана стіна.
— Це нічого не змінить, я все одно піду. Мені потрібно місяць… чи два.
— Отже, ти в будь-якому разі збирався зробити по-своєму і тобі на все начхати — я правильно тебе зрозумів?
— Якщо питання тільки в цьому — так…
— Он як? — Алекс неприродно випрямився у своєму кріслі. —
Тепер стіна відчуження перетворилася на цілий айсберг ворожості.
— А якщо… — почав було Алекс і запнувся. Мабуть, щось іще заважало переступити через багато років дружби.
Нарешті він вимовив, карбуючи кожне слово, немов випльовуючи свинцеві кулі:
— Якщо все-таки підеш… І без пояснень… — він зробив паузу, —
Ось воно: остаточний розрив, повний і безповоротний.
«Ну і прекрасно! Давно пора…» — Герман навіть відчув якесь полегшення. Мовчки встав і вийшов з кабінету, тихо причинивши за собою двері.
Мабуть, навіть занадто підкреслено.
Відвідувачів у барі було мало — тільки Герман і дві пари, що, очевидно, як і він, зумисне прийшли до початку тутешнього «часу пік».
Герман сидів у кутку зали, вдивляючись у наполовину спорожнілу пляшку французького коньяку. Бармен Павлик (чи Пол, як він відрекомендовувався новим відвідувачам) сьогодні був трохи здивований двома обставинами. По-перше, несподіваною появою постійного й дорогого клієнта (головне, щедрого практично завжди) у такий незвичний для нього час. По-друге, його (Германа) замовленням — ціла пляшка коньяку, — а він, як відомо, напій не з легких. Мабуть, у хлопця якась лажа, майнула думка в Пола. У чувака жорстокий депресняк.
Зовні так і виглядало: молода тридцятирічна людина, дещо не в гуморі, зробила замовлення й, сівши за найдальший столик, заглибилась у свої думки. Герман був схожий на одного з тих хлопців, що зазвичай одразу привертають увагу жінок. Риси обличчя мав майже правильні, однак із деякою недосконалістю, як недбалий мазок на полотні художника, що додає картині індивідуальності. Він був високий і трохи худорлявий (це той тип стрункості, коли зайві п’ять-шість кілограмів тільки зіпсували б враження); темно-зелені очі, на перший погляд (тільки на перший), різко контрастували зі шкірою обличчя, блідуватість якої підкреслювало тверде чорне волосся. Зрештою, зовнішність Германа не асоціювалася з крутими хлопцями з бойовиків чи героями любовних історій. Це був трохи інший тип чоловічої привабливості, призначений для жінки-домогосподарки, що мріє про «правильного» надійного чоловіка, з яким можна прожити до глибокої старості. Очевидно, це було ще однією рисою, яка проглядала зсередини і змушувала звертати численні погляди в бік Германа практично всіх жінок, що його оточували.
Але вже через кілька секунд більшість із них раз і назавжди втрачали до нього інтерес, принаймні як до чоловіка. Чим, по суті, була ця риса, визначити неможливо, оскільки основною властивістю всіх різновидів внутрішніх флюїдів є їхня невловимість.
Тобто він не був тим хлопцем, що сниться ночами п’ятнадцятирічним дівчаткам-підліткам.