Герман тільки заснув, як його розбудив наполегливий дзвінок у двері.
Він подивився на годинник: дванадцята ночі.
Що й кому може бути треба в такий час?..
Поки він думав, у двері подзвонили знов, іще наполегливіше.
Намагаючись не шуміти, Герман піднявся й обережно попрямував до дверей. По дорозі він зачепив ніжку стільця — той нахилився, але не впав, а тільки вдарив дерев’яною спинкою об край тумбочки, видавши глухий стукіт, що в тиші ночі пролунав занадто голосно. Герман подумки вилаявся.
Дзвінок пропищав утретє, коли він уже нахилявся до дверей, заглядаючи у вічко.
Ліза…
Якого чорта треба знову цій прилипливій суці?!
Герман здогадувався. Він спостерігав за нею через вічко, розраховуючи, що не дочекавшись відповіді, вона піде.
— Германе, відчиніть, я за вас хвилююся, — сказала вона досить голосно. — Відчиніть, я знаю, що ви удома… — звичайно, вона не могла не почути, як він зачепив стілець…
Його охопило почуття безпорадності: «Якщо я їй не відчиню, вона може…»
Немов підтверджуючи його думку, Ліза мовила:
— Я знаю, що вам недобре. Ви тоді виглядали просто жахливо, я боюся за вас.
Герман продовжував гарячково міркувати.
— Геро, це нерозумно. Відчиніть!
Його рука потягнулася до дверного замка.
— Відчиніть, бо я викличу… — вона не уточнила кого саме збирається викликати, але Герман не сумнівався, що погроза цілком може бути здійснена.
Він узявся за ручку. Бо якщо він не відчинить… Досить!
«Хіба ти не звернув уваги, що вже пізній час? Подумай і не будь ідіотом!..»
— Геро, принаймні, скажіть мені, з вами все гаразд? — схоже, вона таки не збиралася відмовлятися від своїх намірів.
ebooksa