Ганнібал

Корделл дістав із кишені мобільний.

— Зателефонуємо вашому банкіру, ви назвете йому код, він мені все підтвердить, і я відразу ж зроблю вам укол, — він підняв шприц, яким роблять ін’єкції в спинний мозок. — Порск-порск. Відповідайте.

Доктор Лектер забурмотів, не підводячи голови. Корделл розчув тільки «валіза» й «сейф».

— Нумо, докторе, а потім зможете поспати. Нумо.

— Невідмічені сотки… — мовив доктор Лектер і затих.

Корделл нахилився ближче. Доктор Лектер раптом випростав шию, наскільки дозволяла довжина, уп’явся маленькими гострими зубами в брову Корделла й видер чималий шмат шкіри, перш ніж мажордом устиг відсахнутися. Доктор Лектер виплюнув брову просто Корделлові в обличчя, наче шкірку від винограду.

Корделл промокнув тампоном рану й наклав пластир-метелик, від чого обличчя набуло здивованого вигляду. Він сховав шприц.

— Стільки клопоту, аби полегшити вам біль, і все дарма, — мовив він. — До світанку ви ще сто разів устигнете пошкодувати. Знаєте, у мене є стимуляційні засоби, які, навпаки, загострять відчуття. А ще я змушу вас чекати.

Він дістав із вогню кочергу.

— Зараз я підʼєднаю вас до крапельниці, — сказав Корделл. — Якщо пручатиметесь, я вас припечу. Ось вам перший засмак.

Він торкнувся розпеченим кінцем кочерги грудей доктора Лектера й припік через сорочку сосок. У результаті Корделлові довелося гасити коло вогню, що почало розповзатися тканиною.

Доктор Лектер не вимовив ані звуку.

Карло заднім ходом підігнав у збруярню навантажувач. Томмазо тримав напоготові гвинтівку з транквілізатором, а Пʼєро та Карло вдвох підняли доктора Лектера на вилку навантажувача й прикували барок до передньої частини машини. Тепер він сидів на вилці, руки були прив’язані до барка, ноги випростані, кожна прикріплена до окремого зубця навантажувача.

Корделл увів у вени голки й закріпив їх таким же пластиром-метеликом на тильному боці рук доктора Лектера. Аби повісити на навантажувач пляшки з фізрозчином, йому довелося ставати на тюки сіна. Корделл відійшов і помилувався своїм творінням. Дивний вигляд мав доктор Лектер — виструнчений тулуб, руки з катетерами розведені в різні боки, мов пародія на щось, чого Корделл ніяк не міг пригадати. Він закріпив джгути над обома колінами й зав’язав їх на ковзні вузли, які можна було затягувати через огорожу, щоб доктор не сплинув кров’ю до смерті. Зараз їх затягувати не треба. Мейсон розлютиться, якщо в Лектера заніміють стопи.

Час спускати Мейсона й саджати його у фургон. У салоні мікроавтобуса, припаркованого за сараєм, було холодно. Сардинці залишили там свій ланч. Корделл вилаявся й викинув їх холодильник геть на землю. Біля будинку цей клятий фургон доведеться пропилососити. І добряче провітрити. А ще ці довбані сардинці курили в салоні вже після того, як Корделл їм заборонив. Вони прийняли підкурювач і залишили в гнізді шнур від монітора системи стеження, тому з приладової дошки й досі звисав електричний дріт.

Розділ 86

Перш ніж вийти з машини, Старлінг загасила світло в салоні «мустанга» й потягла за важіль, що відмикав багажник.

Якщо доктор Лектер справді тут, якщо їй вдасться його захопити, то, може, вийде надіти на нього наручники, на руки й на ноги, покласти його в багажник і довезти до окружної в’язниці. У неї було чотири пари наручників і мотузка, достатньо довга, аби стриножити його, мов мисливську здобич, щоб не брикався. Краще не думати про те, який він сильний.

Гравій, на який вона опустила ноги, був вкритий тонким шаром наморозі. Стара автівка зарипіла, коли з ресор знялося навантаження.

— І треба ж тобі саме зараз скаржитися, старий ти сучий сину, — пошепки звернулася Старлінг до «мустанга».