— Краще я йому щось дам, — сказав Корделл, коли вони вийшли до ігрової кімнати.
— Поки зарано. Він іще певний час має зберігати здатність мислити. Дай мені ключі від своєї «хонди».
— Навіщо?
— Один із нас має туди поїхати й подивитися, чи є хто живий. Хочеш сам прокататися?
— Ні, але…
— Твоєю машиною я зможу заїхати до збруярні, фургон крізь двері не пройде. А тепер давай мені ці кляті ключі.
Униз сходами, вперед на під’їзну доріжку. Томмазо вже вийшов із лісу й простував через поле, біг, озирався через плече. Думай, Марґо. Вона поглянула на наручний годинник. 20:20. Опівночі прийде заміна Корделлу. Якраз буде час доправити на гелікоптері спеціальну команду й усе прибрати. Вона поїхала по траві до Томмазо.
— Я намагатись їх піймати, свиня мене збивати. Він…
Томмазо показав невелику пантоміму про те, як доктор Лектер ніс Старлінг.
— …жінка. Вони їхати на гучній машині. У неї due, — він підняв угору два пальця, — freccette.
Він указав на спину й ногу. Freccette. Dardi. Застрягли. Бам. Due freccette[150]. Томмазо знову показав пантоміму, як стріляє в когось.
— Дротики, шприци, — підказала Марґо.
— Шприци, так, може, забагато narcotico. Може, вона вмерла.
— Залазь, — сказала Марґо. — Треба поїхати подивитися.
Марґо заїхала через бічні двопільні двері, крізь які до сараю потрапила Старлінг. Виски, рохкання, бурхливе море щетинистих спин. Марґо поїхала вперед, тиснучи на клаксон, і відігнала свиней на таку відстань, аби побачити останки трьох людських тіл, які вже неможливо було розпізнати.
Потім вони дісталися збруярні й зачинили за собою двері.
Марґо збагнула, що Томмазо — єдиний уцілілий член команди, який бачив її в сараї, за винятком Корделла.
Певно, те саме спало на думку й Томмазо. Він сторожко став на віддалі від неї, не зводячи з її обличчя темних розумних очей. По щоках Томмазо струменіли сльози.
Думай, Марґо. Аж ніяк не треба, щоб сардинці потопили тебе в лайні. Також їм відомо, що грошима завідуєш саме ти. Вони вмить тебе здадуть.
Томмазо перевів погляд на руку Марґо, коли та потяглася до кишені.
ebooksa