Ганнібал

Куточок знімка, де мав стояти номер рентгену й назва клініки, було відрізано.

— Звідки ви це дістали, містере Верджер?

— З Ріо-де-Жанейро. Щоб дізнатися більше, я мушу заплатити. Велику суму. Ви можете мені сказати, чи це рука доктора Лектера? Я маю знати, чи треба платити гроші.

— Спробую дізнатися, містере Верджер. Зроблю все можливе. Ви маєте обгортку, у якій прийшов знімок?

— Він у Марґо, у пластиковому пакеті, вона вам його видасть. Якщо не заперечуєте, міс Старлінг, я втомився, і мені потрібна увага медиків.

— Моє керівництво вам доповість, містере Верджер.

Невдовзі після того, як Старлінг вийшла з кімнати, Мейсон Верджер дмухнув у крайню трубочку й мовив:

— Корделле!

З ігрової кімнати прийшов медбрат і зачитав Мейсонові інформацію з папки, позначеної написом «ДЕПАРТАМЕНТ ОХОРОНИ ДИТИНСТВА, МІСТО БАЛТИМОР».

— Франклін, так? Приведи до мене Франкліна, — сказав Мейсон і вимкнув світло над ліжком.

Маленький хлопчик стояв сам-один під яскравим горішнім світлом у кутку для гостей і мружився, вдивляючись у темряву, повну зітхань. Залунав гучний голос:

— Ти Франклін?

— Франклін, — відповів маленький хлопчик.

— Де ти зараз мешкаєш, Франкліне?

— З мамою, Ширлі та Вислюганом.

— Вислюган із вами весь час живе?

— Він то є, то нема.

— Ти сказав «він то є, то нема»?

— Ага.

— Мама тобі не рідна, так, Франкліне?