Ганнібал

— Утечі?

— Я маю на увазі випадки, коли хтось тікає з лікарні. Інколи тікали привілейовані пацієнти.

— Доктора Лектера можна вважати «втечею»? Як гадаєте, чи його документи могли потрапити до правових органів?

— Він не був утікачем. Він не проходив як наш утікач. Коли він зник, то перебував не під нашим наглядом. Одного разу я спустилася туди, вниз, подивилася на доктора Лектера й показала його моїй сестрі, коли вона приходила до нас із хлопцями. Мені стає якось гидко й холодно, коли про це згадую. Він нацькував одного з пацієнтів, аби той кинув у нас, — вона стишила голос, — сім’я. Розумієте, про що я?

— Чула про такі випадки, — відповіла Старлінг. — То часом був не Міґґс? Мав натреновану руку.

— Я викреслила це з пам’яті. А вас я пам’ятаю. Ви прийшли в лікарню, поговорили з Фредом… доктором Чилтоном, а потім спустилися в підвал до Лектера, так?

— Так.

Доктор Фредерік Чилтон був директором Державної балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців і пропав під час відпустки після втечі доктора Лектера.

— Ви знаєте, що Фред зник.

— Так, чула про це.

В очах міс Корі раптом забриніли сльози.

— Він був моїм нареченим, — сказала вона. — А тоді він пропав, лікарню закрили — наче дах завалився мені на голову. Якби не моя церква, я б не впоралася з горем.

— Співчуваю, — відповіла Старлінг. — Тепер у вас гарна робота.

— Але Фреда нема. Він був чудовим, чудовим чоловіком. У нас було кохання, така любов, що випадає далеко не всім. Його обрали хлопцем року в Кантоні, коли він ходив у старші класи.

— Ну нічого собі. Дозвольте спитати вас іще дещо, Айнелл: він зберігав документацію у своєму кабінеті чи вона лежала на реєстратурі, де було ваше робоче…

— Документи були в стінних шафах у нього в кабінеті, а потім їх стало так багато, що ми придбали великі картотечні шафи в реєстратуру. Звісно, вони завжди були замкнені. Коли ми закрилися, туди на постійній основі переїхала метадонова клініка, більшість речей пересували з місця на місце.

— Ви коли-небудь бачили, читали документацію на доктора Лектера?

— Звісно.

— Не пам’ятаєте, чи були там рентгенівські знімки? Рентгени вкладали у медичні звіти чи зберігали окремо?

— У. Вкладали у звіти. Вони більші за стандартні папки, через те було незручно. Ми мали рентгенівський апарат, але рентгенолог працював не на повну ставку, тож не укладав окремих справ. Чесно кажучи, я не пам’ятаю, чи був знімок у Лектеровій папці, чи ні. Там була стрічка електрокардіограми, яку Фред інколи показував гостям, доктор Лектер — я навіть не хочу називати його доктором — був увесь обплутаний дротами електрокардіографа, коли дістався тієї бідної медсестри. Розумієте, показники були дивними — його пульс практично не змінився, коли він на неї напав. Йому вибило плече, коли всі ті санітари, ну, навалилися на нього та відтягли від неї. То треба було зробити йому рентген. Вони б йому не тіко плече вибили, якщо мене попитати.