Цікавість перенесла її за поріг. Вона стояла в центрі камери, де доктор Ганнібал Лектер провів вісім років. Тепер вона займала простір, у якому колись бачила його, і чекала, що по шкірі піде мороз, але цього не сталося. Поклала зброю та ліхтарик на стіл, переконавшись, що ліхтарик не покотиться, і притулила руки до поверхні, відчувши під долонями самі крихти.
Загалом, враження розчаровували. Колишній мешканець покинув цю камеру, наче змія скинула шкіру. Старлінг помітила, що до неї прийшло усвідомлення: смерть і небезпека не завжди чекають на тебе в пастках. Вони можуть прийти з солодким диханням коханої людини. Або одного сонячного дня на рибному ринку, де з бумбокса лунає «Макарена».
До роботи. Картотека вісім футів завдовжки, усього чотири шафи, до підборіддя. У кожній — по п’ять шухляд, під єдиним замком із чотирма штифтами, що висів біля горішньої шухляди. Усі чотири відімкнені. Усі шухляди забиті справами, подекуди товстими, усі — у папках. Старі паперові папки «під мармур» із часом погнулися, новіші справи зберігалися в коричневих «манільських» папках. Інформація про здоров’я мертвих людей, аж від самого відкриття лікарні в 1932 році. Справи розставлено майже за алфавітом, деякі документи щільно укладено позаду папок у довгих шухлядах. Старлінг швиденько перебирала корінці, притримуючи важкий ліхтарик на плечі, пальцями вільної руки гортаючи папки, шкодуючи, що не прихопила маленький ліхтарик, який можна тримати в зубах. Щойно вона трохи розібралася в картотеці, стала пропускати цілі шухляди, промайнувши невелику секцію «І», потім «К», вона дісталася «Л», і тут бац: Лектер, Ганнібал.
Старлінг дістала довгу коричневу папку, одразу промацала її в пошуках твердого рентгенівського негатива, поклала папку на стос інших, розгорнула і знайшла історію хвороби покійного І. Дж. Міґґса. Чорт забирай. Міґґс навіть у могилі не дає їй спокою. Вона переклала папку на шафу й поспішила до «М». Коричнева папка Міґґса стояла на місці, за алфавітом. Порожня. Хтось помилився, укладаючи справи? Хтось випадково поклав документи Міґґса в обкладинку справи Ганнібала Лектера? Вона пробіглася секцією «М», видивляючись справу без папки. Потім повернулася до «І». Усвідомлення, що їй дещо заважає. Запах цього місця став більше непокоїти. Доглядач був правий, тут важко дихати. Вона дісталася середини «І», коли збагнула, що сморід… швидко посилюється.
Позаду — тихий сплеск, і вона різко озирнулася, наготувавши для удару ліхтарик, швидко засунувши руку під вітрівку, до зброї. У світлі ліхтарика Старлінг стояв високий чоловік у брудному ганчір’ї, ступивши однією величезною, набряклою ногою в калюжу. Одна рука звисала вздовж тіла. Другою він тримав осколок від розбитої тарілки. Одна нога та обидві стопи були перев’язані стрічками з простирадл.
— Привіт, — сказав він, ледве рухаючи язиком, розпухлим від стоматиту. Старлінг за п’ять футів відчувала його дихання. Рука під курткою перемістилася від зброї до балончика з «Мейсом».
— Привіт, — відповіла Старлінг. — Будь ласка, станьте туди, спиною до ґрат.
Чоловік не поворухнувся.
— Ти Сус? — спитав він.
— Ні, — сказала Старлінг. — Я не Ісус.
Голос. Старлінг пам’ятала цей голос.
— Ти Сус?!
Чоловік кривив лице.
Цей голос. Ану думай.
— Привіт, Семмі, — сказала Старлінг. — Як ти? Щойно про тебе згадувала.
Що там про Семмі? Інформація прибувала швидко, у довільному порядку. Виклав голову своєї матері на тацю для пожертв, поки паства співала «Віддавай Господу найкраще». Сказав, що то найдорожча річ у нього. У Придорожній баптистській церкві. Побивається, як казав доктор Лектер, що Ісус десь забарився.
— Ти Сус? — мовив Семмі, цього разу жалісно. Він поліз у кишеню й витяг звідти недопалок, чималий, понад два дюйми завдовжки. Виклав його на осколок тарілки й простягнув, пропонуючи Старлінг.
— Семмі, вибач, ні. Я не…
Семмі раптом ожив, розлютився, що вона не Ісус, і у вогкому коридорі загримів його голос:
Він замахнувся осколком тарілки з вигнутим, мов мотика, гострим краєм і зробив крок до Старлінг, ступивши обома ногами в калюжу, скорчивши обличчя, хапаючи вільною рукою простір між собою і Старлінг.
ebooksa