Ганнібал

Спиною вона відчула тверду поверхню шаф.

— І ТИ ПІДЕШ З ІСУСОМ… ЯК БУДЕШ МОЛОДЦОМ, — промовила Старлінг голосно й чітко, мов гукала до нього з далини.

— Угу, — спокійно мовив Семмі й зупинився.

Старлінг порилася в сумочці, знайшла шоколадний батончик.

— Семмі, у мене є «снікерс». Любиш «снікерс»?

Він нічого не відповів.

Вона поклала «снікерс» на коричневу папку й простягнула її до Семмі так само, як він простягав свою тарілку.

Він зробив перший укус, навіть не знявши обгортки, потім виплюнув папір і знову вкусив, з’ївши півбатончика за одним разом.

— Семмі, тут іще хтось був?

Він проігнорував питання, поклав решту батончика на тарілку й зник за купою матраців у своїй старій камері.

— А це що, блін, таке? — спитав жіночий голос. — Дякую, Семмі.

— Хто ви? — гукнула Старлінг.

— Не ваше собаче діло.

— Ви живете тут із Семмі?

— Та ні. Прийшла на побачення. Ви не могли б нас залишити наодинці?

— Так. Відповідайте на мої питання. Ви тут давно?

— Два тижні.

— Тут іще хтось був?

— Якісь бездомні, Семмі їх вигнав.

— Семмі вас захищає?