– Я намагаюся, пане полковнику. А ви крутите коло.
Ольга роздушила об дно попільниці п’ятий недопалок.
– Якщо вас дратує, поки не куритиму. Аби користь від того була.
Кушнірук нарешті зрозумів, на кого вона схожа. Дика вулична кицька, яку погані господарі викинули, бо нагуляла десь котенят. Вона кілька разів поверталася додому, і тоді кицю завезли в ліс. Там вона не пропала, повернулася в місто й відтоді не давалася людям у руки. З кішкою Ольгу Барву ріднили великі зелені очі й однотонна світло-сіра сукня з короткими рукавами. Ще – довге волосся, забране ззаду в хвіст звичайною простенькою гумкою.
– Якої користі ви хочете? Даруйте, я зайнята людина, у мене не так багато часу. Давайте вирішимо ваше питання. Тільки, повторюся, перейдімо до суті.
– Тоді почнімо від початку?
– Почнімо. Я почну. Ваші родичі впізнали тіло Євгена Заплави. Його видадуть для поховання завтра. Гаразд, я прискорю процедуру, маю таку можливість. Тіло можете забрати сьогодні, до кінця дня. Зателефоную, і…
– Вони мені не родичі. Якщо я привезла батьків загиблого сюди з Києва, це не означає, що ми рідня. Ми взагалі дуже мало знайомі, і стосунки у нас не найкращі.
– Коли так, я відмовляюся щось розуміти. Чого ви хочете від мене?
– Моя донька, Яна. Барва Яна Леонідівна. Ось її фото, – Ольга постукала нігтем по знімку, який поклала на стіл майже відразу, як зайшла.
– Ваша донька пішла з дому разом зі своїм другом Євгеном Заплавою. Це я вже чув.
– І що не ясно?
– До чого тут ваша донька. Ви хочете заявити, що це вона вбила хлопця?
– Я хочу, аби поліція почала нарешті шукати Яну!
Ольга вже зірвалася на крик, лунко стукнувши долонею по столу. Кушнірук лишився незворушним, уперше за три останніх роки зловив себе на думці: закурити б. Заледве стримався, аби не попросити в жінки цигарку. Натомість мовив:
– Ольго Іванівно, весь час, поки ви тут сидите, я намагаюся пояснити вам українською мовою, як у нас усе працює.
– У вас у поліції нічого не працює. А я вимагаю, аби ви нарешті взялися до роботи!
– Не кричіть. Від того нікому не буде легше.
– Так не доводьте! Ви ж намагаєтесь відкрутитися від справи!
– Прикрутіть трошки звук, я сказав! – гаркнув Кушнірук, на мить утративши над собою контроль, тут же повернув його, порахувавши подумки до десяти, сказав звичним, рівним голосом: – Не доводьте, а краще послухайте.
ebooksa