Якщо родичі впізнають – можуть забрати для поховання. Ольга сама запропонувала наляканим і деморалізованим Заплавам їхати разом. У неї машина, і вона мала намір дізнатися, куди зникла Яна. Найгірше відкидала, маючи для того підстави, але не в змозі пояснити хід своїх думок. У поліції пані Барву вперто не збиралися слухати. На її місці Заплави чи хтось подібний до них склали б крильця, погорювали й покірно повернулися назад, ховати своїх мерців.
Тільки не Ольга.
3
Двері номера відчинив Борис.
За інших обставин назвала б його кумедним. Університетський професор, доктор фізико-математичних наук уже з перших хвилин знайомства нагадав типового божевільного вченого, персонажа численних пригодницьких чи фантастичних романів та фільмів. Такі типи кладуть життя задля чергового безумного винаходу, який мав би змінити світ на краще, але практичне застосування, навпаки, ставить цивілізацію на межу катастрофи. Високий, худий, мов патик, з погано доглянутою борідкою, в окулярах, ще й волосся сторчака. Галина, яка лежала горілиць на ліжку, була, на противагу чоловікові, низенькою, повнявою, але теж розпатланою. Носила окуляри тієї самої моделі, тільки більш елегантні, жіночі.
– Щось вийшло? – цвірінькнув Борис.
Інакше його манеру говорити Ольга не визначала.
Відповідати не спішила. Пройшла, сіла в крісло, витягнула ноги. Уся поїздка була за її рахунок, це навіть не обговорювалося, та й Заплави не надто заперечували – не мали сил. Міркуючи логічно, Ольга вирішила тримати подружжя в полі зору, тож знайшла в Луцьку двокімнатні апартаменти. Поки гасала по справах, Галина з Борисом сиділи в номері й нікуди не ходили, хоч навіть якби хотіли – не особливо мали куди. Обоє виявилися настільки безпорадними, що Ольга взяла на себе клопіт організувати транспортування Євгенового тіла до Києва. Зараз мрець покоївся в холодильній камері міського моргу.
– А що мало вийти? – спитала, заплющивши очі.
– Ну… Ви ж кудись їздили…
Вона розклепила повіки, глянула на Бориса знизу вгору.
– Ваші справи залагоджено. Про слідство нічого сказати не можу. Зате сина забирайте й везіть, усе готово.
– Як – везіть? – тепер подала голос Галина. – Що значить – везіть?
– Слово честі, ніколи не мала щастя чи, швидше, нещастя транспортувати покійників із пункту А в пункт Б, – кинула Ольга. – Але такі практики існують. Катафалк чекає, збирайтеся. Більше вас тут нічого не тримає.
Вона навмисне поводилася з ними грубувато. Проте розуміла: Заплави на її манеру ніяк не реагуватимуть. Подружжя настільки створене одне для одного, що навіть мали подібний психотип. Змусити їх щось робити, тим більше в критичній, несприятливій, трагічній ситуації, можна було тільки так. Інакше сядуть на голову. Ользі було щиро шкода згорьованих батьків. Та вона мала свої проблеми. І власне завдання, котре збиралася вирішити, поки не знаючи як. Тож узяті на себе з доброї волі зобов’язання Барва вважала виконаними. Тепер Заплави їй уже заважали.
Тим часом Галина сіла на ліжку, поправила розкуйовджену зачіску.
– Послухайте… Ми вдячні вам за… Не знаю, як сказати правильно…
– Пусте. За таке не дякують.
– Ольго Іванівно…
– Ми домовлялися. Ольга, Галина, Борис.
ebooksa