— Я лише нещодавно дізналася, — пояснила Еліс. — Потім викрали Кору і я не хотіла засмучувати тебе ще й цим. — Далі з гіркотою додала: — Цей детектив, мабуть, одна з моїх найкращих інвестицій.
Тепер Анна розмірковує про те, що коїться в голові у Синтії. Грем поїхав. Вона сама, там, за стіною. Напевне, їй відомо, що Річарда заарештовано. Про це повідомляли в новинах. Чи має це для Синтії бодай якесь значення?
Дитина міцно спить у своєму ліжку. Марко засопів у їхньому. Це вперше він глибоко заснув більше ніж за тиждень. Але Анну сон зовсім не бере. Як і Синтію по сусідству.
Анна взувається в перші-ліпші сандалі й виходить через двері на кухні. Вона тихо долає коротку відстань до заднього двору Синтії, притримуючи хвіртку, щоб та не бахнула. Вона перетинає дворик і стоїть у темряві, за кілька дюймів від скляних дверей, зазираючи крізь них усередину. На кухні горить світло. Вона бачить, як Синтія рухається довкола стійки та поряд із мийкою, усвідомлюючи раптом, що Синтії, мабуть, її не видно. Деякий час Анна спостерігає за нею з темряви. Синтія заварює собі чай. На ній сексуальна нічна сорочка, блідо-зелена, занадто провокативна, як для самотньої ночі вдома.
Синтія, очевидно, не помічає, що Анна спостерігає за нею.
Анна стиха стукає у скло. Бачить, як Синтія від несподіванки підстрибує та обертається на звук. Анна притискає обличчя до вікна. Вона бачить, як Синтія вагається, що робити. Але от вона підходить до дверей і прочиняє їх на декілька дюймів.
— Що тобі треба? — холодно питає Синтія.
— Можна зайти? — питає Анна. Голос у неї нейтральний, навіть дружній.
Синтія ніби нашорошилась, але нічого не каже й відступає, пропускаючи Анну. Анна відсуває двері сильніше й заходить досередини, обережно засуваючи двері за собою.
Синтія повертається до стійки й питає через плече:
— Я саме заварювала чай. З ромашкою. Хочеш? Здається, в нас обох цієї ночі безсоння.
— Звісно, чому б і ні? — приязно відповідає Анна. Вона спостерігає, як Синтія готує ще одну чашку чаю: здається, вона нервує.
— Отже, чому ти тут? — прямо питає Синтія, передаючи Анні чай.
— Дякую, — каже Анна, всідаючись на своєму колишньому місці на кухні, ніби вони й досі подруги, що зустрілися випити чаю та потеревенити. Вона ігнорує питання Синтії, дмухаючи на гарячий напій, щоб остудити його, ніби не має на думці нічого особливого.
Синтія лишається стояти перед стійкою. Вона не вдаватиме, що вони й досі друзі. Анна роздивляється її з-за краєчка чашки. Синтія здається втомленою, не такою привабливою. Це вперше Анна бачить натяки на те, як виглядатиме Синтія, коли постаріє.
— Кору повернули, — щасливо каже Анна. — Ти, мабуть, чула. — Вона киває головою в бік спільної стіни, вона знає, що крізь неї Синтії чути плач.
— Рада за тебе, — каже Синтія. Їх розділяє робоча поверхня з дерев’яною підставкою для ножів. У Анни вдома є такий самий набір — нещодавно в бакалії на нього була спеціальна пропозиція.
Анна ставить чашку на стіл.
— Я просто хотіла дещо прояснити.
— Що прояснити? — питає Синтія.
ebooksa