Анна зателефонувала йому на мобільний усього кілька хвилин тому й сказала:
— Вона в мене. З нею все добре. Ти маєш приїхати.
Кора жива, й Анна зателефонувала йому. Що буде далі — він і гадки не має.
Марко поспішає до передніх дверей будинку, який він полишив усього кілька годин тому, і вривається до вітальні. Він бачить на канапі Анну, що колисає на руках їхню маленьку дочку.
Поліцейський в уніформі стоїть за канапою, ніби захищаючи її. Батьків Анни в кімнаті немає. Марко дивується: де вони, що сталося.
Він кидається до Анни з немовлям і обіймає їх обох зі слізьми на очах. Потім він відхиляється й уважно дивиться на Кору. Вона худенька й хвороблива, але дихає та спокійно спить, склавши руки в кулачки.
— Дякувати Богові, — схвильовано каже Марко, він тремтить, і сльози котяться його обличчям. — Дякувати Богові.
Він дивиться на доньку в зачудуванні й легенько гладить її тьмяні кучерики. Ніколи він не був щасливішим, ніж тепер. Він хоче втримати цей момент, запам’ятати його назавжди.
— Її оглянули медики, з нею все гаразд, — каже Анна, — але потрібно буде піти з нею в лікарню, щоб усе ретельніше перевірити.
Анна виглядає спустошеною та втомленою, але він помічає, що вона також по-справжньому щаслива.
— Що сталося? Де твої батьки? — нарешті схвильовано питає Марко.
— Вони на кухні, — каже вона. Та не встигає Анна розповісти більше, як у вітальню заходить детектив Ресбак.
— Вітаю, — каже детектив.
— Дякую, — відповідає Марко. Як завжди, він не може нічого зрозуміти з вигляду детектива, не розуміє, що коїться за тими гострими пронизливими очима.
— Я дуже радий, що вашу дитину повернули живою та здоровою, — каже Ресбак. Він дивиться просто на Марко. — Я не хотів казати цього раніше, але це було малоймовірно.
Марко нервово сидить поряд з Анною, дивлячись на Кору, розмірковуючи, чи вихоплять у нього з рук цей щасливий момент, чи скаже Ресбак, що йому все про це відомо. Марко б хотів відкласти цю частину, бажано — назавжди, але він мусить знати. Напруга нестерпна.
— Як усе сталося? — знову питає він.
— Я не могла заснути, — каже йому Анна. — З вікна спальні я побачила, що батько йде до ярка. В руках у нього була спортивна сумка. Я вирішила, що він знову йде на зустріч із викрадачами. Я пішла за ним до ярка, а коли наздогнала його, вона вже була в нього. Викрадачі знову зателефонували й призначили ще один обмін. Цього разу прийшов чоловік і приніс Кору. — Вона повертається до детектива. — Коли я наздогнала батька, чоловік уже пішов.
Марко мовчки чекає. То он як вони вирішили усе розіграти. Він намагається прорахувати розв’язку. Річард мусить вийти з цього героєм. Вони з Еліс заплатили, знову, заради повернення Кори. Так Анна сказала поліції. Марко не знає, чи вірить вона в це насправді.
Марко не уявляє, що думає про все це детектив.
ebooksa