Ожеледиця

Трудитися новоприбулих призначили на кухню. Працювати там було дуже важко як фізично, так і морально. У піковий день треба було роздати дві — дві з половиною тисячі порцій. Воду — до п’ятисот літрів на день! — доводилося носити п’ятилітровими пляшками. Одноразового посуду не вистачало, а мити тарілки й чашки було нічим — ту воду, що доставляли, використовували для чаю і приготування каш.

От коли народ склав гімн гречаній каші з тушонкою: швидко готується, калорійна, корисна і смачна! Люди сміялися, згадуючи, як чинний президент переміг на виборах, безкоштовно роздаючи пенсіонерам гречку в обмін на їх голоси. «Гречка тебе породила — гречка тебе і вб’є», — жартували старожили, адже однією з вимог Майдану було складання президентом повноважень.

Але жарти жартами, та треба було триматися насторожі — Майдан кишів провокаторами. У перший же вечір (злодії, мабуть, розраховували на недосвідченість і неуважність новеньких) Ліка разом з іншими кухонними працівниками, які поглядали на неї скоса — а раптом вона «підісланий козачок?! — зібралися варити макарони.

Хлопці піднесли п’ять баклажок води. Кожен займався своєю справою. Роман — високий похмурий хлопець років тридцяти п’яти — рубав дрова. Світлана — маленька, з навхрест, як кутали батьки своїх дітей за радянських часів, обв’язана великою українською хусткою — наливала у казан воду, яку підносив їй Лавр. Ліка у своєму легкому, абсолютно не пристосованому для таких умов пальто, пританцьовуючи, нарізала хліб. Раптом різкий специфічний запах ударив їй у ніс.

— Стій!

Усі застигли. Свєта озирнулася на Ліку:

— Що таке?

Ліка принюхалася.

— Дай, — потягла до себе пляшку з водою, яку тримала Світлана. — Це не вода! — розгублено оглянула присутніх.

— А що ж це? — Світлана теж понюхала бутель. — Фу-у-у, це ж бензин! Хто це приніс?

— Я, — на обличчі Лавра відбився подив.

— Де взяв?

— Там дали, — він повів рукою у бік Будинку профспілок, де зберігалися всі запаси.

— Пам’ятаєш, хто?

— Ні. Бутлі просто там стояли. Нам сказали взяти п’ять, ми і принесли п’ять.

Підійшов Роман. Закрутив кришку і сказав:

— Навряд чи тепер розберемося, чия це робота… А ти молодець, — глянув спідлоба на Ліку, — відчула.

— Це тому, що ви вже тут звикли до цих запахів, прокоптилося все гумою і вибухівкою, а я новенька… І взагалі у мене… — навіщось почала виправдовуватися Ліка, але її вже ніхто не слухав.

Похмурий ранок

Вранці мітингувальники жваво обмінювалися думками з приводу загальної мобілізації Майдану і плану «мирного наступу» на Адміністрацію Президента. У Раді мали обговорювати зміни до Конституції, котрі обмежили б владу Президента, котрий довів країну до відчаю.