Мексиканка все ще нічого не розуміла, хоч, кинувши побіжний погляд на чудного чолов"ягу в дверях, здогадалася, що той добре впорався з якоюсь довіреною йому справою.
Та пишався Фелім недовго. Де й подівся його вдоволений вигляд, коли Зеб Стамп, вирятувавши з біди свою «худобину», повернувся з таким лиховісно насупленим обличчям, що стало ясно: грози не минути.
Навіть присутність прекрасної сеньйорити не спинила того гнівного вибуху.
— Хай тобі сто чортів, проклятущий ірландський бовдуре! І оце задля того ти мене зірвав?! Та ще саме тоді, як я взяв на мушку здоровенного індичиська! Фунтів на тридцять, аж ніяк не менше. Уже й курок натискав, коли ця клята худобина сполохала його к бісу своїм лементом. Плакав тепер наш сніданок!
— Містере Стампе, та хіба ж не ви самі звеліли мені таке вчинити? Сказали — як хтось підійде до хатини…
— Ото дурень! Хто тобі казав, що це стосується й жінок?
— Та хіба я міг подумати, що це жінка? Ви б побачили, як вона сиділа на коні — чисто мов чоловік.
— Ну й що ж того, як вона сиділа? Ти що, з неба впав, ніколи такого не бачив? Та майже всі мексиканки їздять верхи по-чоловічому. Як на мене, то ось тобі таки дужче личила б спідниця, аніж їй, та й розуму в тебе разів у двадцать менше. Чого-чого, а цього я певен. А цю жіночку я трохи знаю: і сам бачив, і чув про неї дещо. І чого її сюди принесло, можу здогадатися, хоч спитати її про це не випадає, бо вона тямить лише свою мексиканську говірку, а я її не знаю і знати не хочу.
— Та ні, містере Стампе! Вона говорить і по-англійському. Правда ж, пані?
— Трохи по-англійському, — відказала мексиканка, що доти мовчки слухала їх. — Зовсім трохи.
— А-а… он як! — вигукнув Зеб, злегка збентежений тим, що вона чула його попередні слова. — Перепрошую, сеньйорито. То ви трохи знаєте нашу мову, еге? Мучо боно — тим краще. Виходить, зможете сказати мені, чого ви тут шукаєте. Чи, може, ви збилися з дороги, га?
— Ні, сеньйоре, — мовила вона, трохи помовчавши.
- То ви знаєте, куди приїхали?
— Так, сеньйоре… Так… До дона Морісіо Ж"єральд. Це ж його будинок?
— Еге ж, його, коли таке його ім"я по-мексикансько-му. Хоч це й далеко не будинок, але він справді тут живе. То ви, мабуть, хочете бачити його самого?
— О, так, сеньйоре, так… Задля цього я сюди й приїхала — por esta yo soy aqui.
— Ну що ж, як на мене, то чом би вам його й не побачити. Сподіваюся, ви не маєте щодо нього ніяких лихих намірів? От тільки говорити з ним тепер — марна праця. Йому однаковісінько, чи то будете ви, чи то його чобіт.
— Він хворий? З ним сталося лихо? Мені сказав цей" чоловік.
— Атож, я їй так і сказав, — озвався Фелім.
— Справді, — відповів Зеб, — йому трохи перепало, і тепер він наче не при собі. Та це, я гадаю, минеться. Хай тільки спаде гарячка, як він знов прийде до тями.
ebooksa