— То, виходить, він-таки і їздив?
— Не знаю, мас" Стампе, нічого не знаю. Не бачив цей нігер, щоб капітан виводив рудого, і хто його назад ставив, не бачив.
— Коли ти правду кажеш, що кінь був геть замилений, то хтось же мав його вивести і їздити на ньому.
— Го-го, хтось таки мав, це вже певно.
— Слухай, Плутоне, ти негр непоганий, хоча й дуже чорний, отож я вірю, що ти не брешеш і справді не знаєш, хто їздив тоді на цьому рудому. Але як ти сам собі гадаєш, хто б то міг бути? А питаю я про це лиш тому, що містер Пойндекстер мій друг, ти ж знаєш, і я не хочу, щоб хтось отак робив шкоду його власності, та й каштановій теж. Певне, то хтось із польових негрів нишком забрав худобину із стайні і ганяв на ній по всій околиці. Могло ж таке бути?
— Та ні, мас" Стампе, не схоже на те. Польовим нігерам сюди заходити не можна. Ніхто з них і не поткнеться до стайні. То був ніякий не нігер з плантації, що брав ту ніч рудого.
— Хай йому чорт, хто ж тоді? Може, наглядач? Міг він узяти коня?
— Ні, й не він.
— То хто ж це міг бути, як не сам хазяїн коня? А як він, то й нема про що говорити. Це його кінь, і він має право їздити на ньому куди хоче й заганяти його хоч би й до скону. То вже не моє діло.
— Го-го, та й не моє, мас" Стампе. Ото шкода тільки, що я не подумав про це сьогодні раніш.
— Чому шкода? Що таке тобі подіялося сьогодні раніш? Оце того ти такий понурий?
— Еге! Що подіялося? А таке лихо подіялося цьому нігерові, ой, таке лихо…
— Що ж воно за лихо?
— Ой, мас" Стампе, як мене стусонули сьогодні! Оце десь одразу пополудні.
— Стусонули?
— Та так, що аж покотився через усю стайню!
— А, то кінь тебе хвицнув? Котрий же це?
— Ой ні, не вгадали! Анікотрий із коней, а їхній хазяїн, кому всі вони належать, усі, окрім плямистої лошички. То він, мас" Колхаун, так мене стусонув.
— З якої ж би то в біса речі? Мабуть, ти, негре, щось не так зробив?
— Та ні, нічого такого цей нігер не зробив. Тільки спитав мас" Колхауна, що подіялось його рудому отої ночі й чого він так підбився. А він і каже: не мого розуму це діло, — та як стусоне мене ногою, а потім ще й канчуком потягнув і страхати почав. Як я, каже, ще хоч раз про оте обмовлюся, він звелить мене відбатожити. А лаявся як! Ой, як лаявся! Цей нігер ще зроду не бачив мас" Колхауна такого лютого, ніколи в житті!
ebooksa