Виїхавши за межі Каса-дель-Корво, старий мисливець погнав свою «худобину» прибережною дорогою в напрямі форту. За чверть години їзди швидким клусом він був уже там і, залишивши кобилу відсапуватись на плаці, пішов до коменданта.
Для Зеба Стампа не становило ніяких труднощів побачитися з головним офіцером гарнізону форту Індж. Усі там вважали старого мисливця своєю людиною, і він міг вільно заходити, коли хотів, без пароля та інших формальностей, обов"язкових для всіх сторонніх. Вартові пропустили його без жодного слова, коли не рахувати вітання, яким обмінявся з ним черговий офіцер, а ад"ютант одразу ж доповів про нього майорові.
Уже з перших слів, з якими той звернувся до мисливця, було зрозуміло, що його тут чекали.
— А, містер Стамп! Радий знову бачити вас. Ну як, чи пощастило вам щось з"ясувати в тій темній справі? Судячи з того, як скоро ви повернулися, я майже певен, що це так. Сподіваюсь, ви привезли якісь докази на користь нашого бідолашного в"язня. Хоч багато що й свідчить проти нього, я все-таки лишаюся при своїй думці — що він не винен. Ну, а про що дізналися ви?
— Та ні, майоре, — відказав Зеб без особливих церемоній, хіба тільки з чемності скинувши капелюха, — не дуже багато я дізнався і хоча й не думав сюди вертатись, поки не поникаю по прерії, одначе заїхав на часинку. Мені треба побалакати з вами,
— Зробіть ласку. Я вас слухаю.
— Чи не могли б ви якось відтягти початок суду, наскільки це дозволять обставини? Я знаю, що на вас тиснуть збоку, але знаю й те, що ви маєте владу, а головне, майоре, — добру волю.
— Так. Щодо волі, ви не помиляєтесь, містере Стампе. А от щодо влади, то хоч я її й маю, але тільки до певної міри. Ви ж знаєте, що в нашій країні військова влада завжди підлягає цивільній, і навпаки буває лише за воєнного стану, від якого борони нас Боже, навіть тут, у Техасі. Я можу стати на заваді будь-якому порушенню закону, але йти проти самого закону не маю права.
— Та ні, вам і не треба йти проти закону, майоре. Я й на думці такого не мав. Тільки проти тих, що хочуть прибрати його до рук і повернути собі на користь. А такі в селищі є, і як не взяти їх у шори, то вони доскочать свого. Особливо запеклий один із них, і я знаю, хто це, чи майже напевне здогадуюсь.
— Хто ж він?
— Це нікуди далі не піде, майоре? Хоч я певен, що ні.
— Містере Стампе, наша розмова залишиться між нами. Можете говорити все, що думаєте.
— Ну, то ось що я думаю: це вбивство вчинив не Моріс-мустангер.
— Та я й сам такої думки, ви ж знаєте. А більш нічого ви мені не можете сказати?
— Бачте, майоре, я міг би сказати й більше, якби ви наполягали. Та, мабуть, ще зарано — це ж поки що тільки мої здогади, а я можу й помилятись. Отож дозвольте мені тим часом лишити їх при собі, поки я не з"їжджу на Нуесес. А тоді я з охотою розповім вам про все, що знаю тепер і, може, ще дізнаюся в прерії.
— Ну що ж, я згоден почекати, доки ви повернетесь, тим більше, що ви дієте в інтересах правосуддя. Але що маю зробити я?
— Відтягти початок суду, майоре, ото й тільки. Все інше хай вас не турбує.
— На скільки? Ви ж знаєте, судочинство має йти своїм звичаєм, відповідно до закону. Я не владний над окружним суддею, хоч, гадаю, він трохи зважить і на мою думку. Але на нього можуть вплинути ті, що галасують про помсту.
— Я знаю, про кого ви говорите. Знаю і їхнього верховоду, і, може, ще й не скінчиться суд, як він сам стане підсудним.
— Як? То ви вважаєте, що це не оті четверо мексиканців?..
ebooksa