Вершник без голови

Після хитро закрученої передмови, в якій відставний капітан висловлює свій жаль з того приводу, що йому доводиться говорити все, як воно було, він розказує і про побачення в саду, і про сварку між Генрі й мустангером, і про те, як мустангер пішов, ніби погрожуючи юнакові, і як той вирушив йому навздогін, — про все, крім справжньої причини, що спонукала Генрі поїхати за мустангером, і своєї власної ролі в усій тій історії. Ці два факти він завбачливо замовчує.

Це скандальне викриття вражає всіх — і суддю, й присяжних, і глядачів. Загальний подив виливається де в промовисте перешіптування, де в гнівні вигуки. Але цей обурений гомін спрямований не проти свідка, який щойно закінчив говорити, а проти того, хто стоїть перед ними, звинувачений тепер у подвійному злочині: він нібито не тільки вбив сина Пойндекстера, а й збезчестив його дочку.

Під час тих страхітливих свідчень усі почули тяжкий стогін. Він вихопився з грудей літнього чоловіка, смутного й пригніченого на вигляд, — усі знають, що це нещасний батько.

Але погляди натовпу на ньому не затримуються. Вони линуть далі, туди, де за завісками карети сидить жінка, що вже раніше привернула увагу всіх своєю красою. Ці погляди сповнені цікавості, але й не дивно: адже та жінка в кареті — Луїза Пойндекстер.

Чи вона сама сюди приїхала, зі своєї доброї волі? Це запитання у всіх на устах, і по натовпу знов перебігає гомін.

Гадати довго не доводиться. Вони чують відповідь від оповісника, що викликає наступного свідка:

— Луїза Пойндекстер!..

Колхаун справдив свою погрозу.

Розділ LXXXVIII

СВІДОК З ПРИМУСУ

Не встигає цей монотонний виклик пролунати тричі, як жінка, чиє ім"я щойно названо, з"являється на приступках карети. У супроводі судового пристава вона підходить до місця, визначеного для свідків, і спиняється. А тоді рішуче, не виказуючи й тіні страху, повертається обличчям до суду.

Всі очі прикуті до неї. В деяких світиться подив, у декотрих, може, й зневага, але в багатьох і захват — те таємниче замилування, що його збуджує жіноча краса, навіть сполучена з провиною.

Лише один з усіх дивиться на цю жінку із зовсім іншим виразом. Його погляд сповнений ніжної любові, та прозирає в ньому й ледь помітна тривога. Це сам підсудний.

Але жінка не бачить ні його, ні когось іншого. Здається, в цю мить вона вважає гідною своєї уваги одну-єдину людину: того, хто щойно зійшов з місця, де стоїть тепер вона. Вона дивиться на Кассія Колхауна, свого двоюрідного брата, — дивиться так, ніби хоче спопелити його очима.

Зіщулившись під тим гнівним поглядом, він тихцем задкує і ховається серед натовпу.

— Міс Пойндекстер, де ви були тієї ночі, коли пропав ваш брат?

Це запитання ставить прокурор.

— Удома, в будинку мого батька.

— Дозвольте вас запитати: ви ходили тієї ночі в сад?

— Так.